"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Бiльшiсть слiпцiв, замiсть втраченого чуття зору, винагороджуються
сильним розвитком чуття слуху, пам'ятi, музикальних здiбностей i творчо┐
уяви. Слiпець, особливо той, що вешта║ться помiж людьми, це багатющий
скарб рiзноманiтного духовного матерiалу. Треба тiльки зумiти до нього
пiдiйти, а головне, треба з ним зжитися, треба викликати в нього до себе
довiр'я i прихильнiсть. Для цього iнколи доводиться позбавляти себе так
званих культурних вигод життя, спати з ним в однiй хатi, вiддавати себе на
з'┐дання тим же паразитам, яким часто вiдда║ себе слiпець, ┐сти з ним
убогий харч, а iнколи випити з ним смердючо┐ торiлки, вiд яко┐ очi рогом
лiзуть з лоба й душа назовнi проситься. За таких умов можна що-небудь
вивудити вiд слiпця i подiлитися здобутими матерiалами з тими людьми, якi
цiкавляться внутрiшнiм життям простолюдина, але самi не зможуть знайти до
нього путi, зблизитися з ним.

З усiх слiпцiв, з якими Яворницькому довелося зустрiчатися в сво║му
життi, бiльш за все запам'ятався йому слiпець Хома Васильович Провора, що
жив у селi Богодарi, Юлександрiвського повiту, на Катеринославщинi. Йому
було понад 55 рокiв. Це людина вище середнього зросту, з лисою головою, що
мала великий обсяг i оригiнальну форму - таку, яку на Укра┐нi називають:
голова як коробка. Така голова вмiщу║ в собi дуже багато мозку, як це
пiдказу║ особисте спостереження, визнача║ться допитливим розумом. З
природи вiн дуже чепурний, охайний, завжди голить сво┐ вуса й бороду,
робить усе це сам - навпомацки. Народився Хома Провора зрячим, але
зробився слiпцем через нещастя, яке сталося з ним на шостому тижнi пiсля
народження. Це було так: його мати дуже натопила пiч i поклала малятко на
черiнь, де було насипано сушитися просо, а сама пiшла на панщину. Дитину
залишила пiд догляд сво║┐ маленько┐ дочки, яка зразу ж, коли мати пiшла з
хати, побiгла до рiчки купатися. В цей час дитина прокинулася вiд сильно┐
спеки, стала кричати, пручатися й вимахувати рученятами, вiд чого гаряче
просо понабивалось ┐й в рота, вуха i в очi. Коли мати прибiгла з панщини,
то вона змогла очистити дитинi рота й вуха, а з очима, хоч як вона
старалася, нiчого не змогла вдiяти. Пiсля цього випадку почали в дитини
гно┐тися очi, i гно┐лися вони доти, доки зовсiм не вигнили.
Ось така нещасна дитина стала навiки слiпцем, i, як сам вiн сказав:
"Так добре й не роздивився нi батька, нi матерi".

Хлопчик вирiс, став здоровий i навiть гарний парубок, але так i
залишився нежонатий. Вiн ще з дитинства вирiшив жити в селi Богодарi, при
панському дворi, раз назавжди вiдмовився брати на плечi торбу i йти по
свiту старцювати. Це було йому не до душi, i вiн вважав за краще бути
останнiм рабом, нiж волочитися по свiту з торбою та костуром i простягати
руку за милостинею: вiн був занадто гордий для такого низького дiла. До
того ж вiн дуже любив свiй куточок, де Гайчур сходився з Вовчою, i нi за
що в свiтi не хотiв розлучитися з ним. Зате вiн далi свого Богодара й далi
найближчого до нього села Покровського нiде на сво║му вiку не бував.
Проживши стiльки часу в Богодарi, вiн добре знав кожний рiвчак, кожний
камiнець i завжди ходив i по двору, й до рiчки, й у сад, i в лiс без
палицi, без поводиря. Знаючи всi заулки, куточки Богодара, вiн знав всiх
мешканцiв - живих i тих, що давно повмирали. Хома Провора - це живий
лiтописець, досить тiльки його думки навести на минуле, як вiн розповiсть