"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора Бiльшiсть слiпцiв, замiсть втраченого чуття зору, винагороджуються
сильним розвитком чуття слуху, пам'ятi, музикальних здiбностей i творчо┐ уяви. Слiпець, особливо той, що вешта║ться помiж людьми, це багатющий скарб рiзноманiтного духовного матерiалу. Треба тiльки зумiти до нього пiдiйти, а головне, треба з ним зжитися, треба викликати в нього до себе довiр'я i прихильнiсть. Для цього iнколи доводиться позбавляти себе так званих культурних вигод життя, спати з ним в однiй хатi, вiддавати себе на з'┐дання тим же паразитам, яким часто вiдда║ себе слiпець, ┐сти з ним убогий харч, а iнколи випити з ним смердючо┐ торiлки, вiд яко┐ очi рогом лiзуть з лоба й душа назовнi проситься. За таких умов можна що-небудь вивудити вiд слiпця i подiлитися здобутими матерiалами з тими людьми, якi цiкавляться внутрiшнiм життям простолюдина, але самi не зможуть знайти до нього путi, зблизитися з ним. З усiх слiпцiв, з якими Яворницькому довелося зустрiчатися в сво║му життi, бiльш за все запам'ятався йому слiпець Хома Васильович Провора, що жив у селi Богодарi, Юлександрiвського повiту, на Катеринославщинi. Йому було понад 55 рокiв. Це людина вище середнього зросту, з лисою головою, що мала великий обсяг i оригiнальну форму - таку, яку на Укра┐нi називають: голова як коробка. Така голова вмiщу║ в собi дуже багато мозку, як це пiдказу║ особисте спостереження, визнача║ться допитливим розумом. З природи вiн дуже чепурний, охайний, завжди голить сво┐ вуса й бороду, робить усе це сам - навпомацки. Народився Хома Провора зрячим, але зробився слiпцем через нещастя, яке сталося з ним на шостому тижнi пiсля народження. Це було так: його мати дуже натопила пiч i поклала малятко на залишила пiд догляд сво║┐ маленько┐ дочки, яка зразу ж, коли мати пiшла з хати, побiгла до рiчки купатися. В цей час дитина прокинулася вiд сильно┐ спеки, стала кричати, пручатися й вимахувати рученятами, вiд чого гаряче просо понабивалось ┐й в рота, вуха i в очi. Коли мати прибiгла з панщини, то вона змогла очистити дитинi рота й вуха, а з очима, хоч як вона старалася, нiчого не змогла вдiяти. Пiсля цього випадку почали в дитини гно┐тися очi, i гно┐лися вони доти, доки зовсiм не вигнили. Ось така нещасна дитина стала навiки слiпцем, i, як сам вiн сказав: "Так добре й не роздивився нi батька, нi матерi". Хлопчик вирiс, став здоровий i навiть гарний парубок, але так i залишився нежонатий. Вiн ще з дитинства вирiшив жити в селi Богодарi, при панському дворi, раз назавжди вiдмовився брати на плечi торбу i йти по свiту старцювати. Це було йому не до душi, i вiн вважав за краще бути останнiм рабом, нiж волочитися по свiту з торбою та костуром i простягати руку за милостинею: вiн був занадто гордий для такого низького дiла. До того ж вiн дуже любив свiй куточок, де Гайчур сходився з Вовчою, i нi за що в свiтi не хотiв розлучитися з ним. Зате вiн далi свого Богодара й далi найближчого до нього села Покровського нiде на сво║му вiку не бував. Проживши стiльки часу в Богодарi, вiн добре знав кожний рiвчак, кожний камiнець i завжди ходив i по двору, й до рiчки, й у сад, i в лiс без палицi, без поводиря. Знаючи всi заулки, куточки Богодара, вiн знав всiх мешканцiв - живих i тих, що давно повмирали. Хома Провора - це живий лiтописець, досить тiльки його думки навести на минуле, як вiн розповiсть |
|
|