"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- А чи ти зна║ш, що ми копа║мо? - втрутився в розмову Яворницький.
- А що?
- Скiфiв.
- Що ж вона за скехва така?
- Та це така, що вона не вмивалася, богу не молилася церков не знала i
без штанiв ходила.
- Отака вона падлюка?
- Отака ж вона i ║ падлюка!
- Ну, так маслуй же ┐х лопатками, коли так! Добрий настрiй знову
вiдновлю║ться, i робота трива║. Якось улiтку 1883 року Дмитро Iванович
┐хав у село Славгород. Його вiзник, на прiзвище Чорний, виявився людиною
балакучою i багато чого розповiв про селянськi звича┐, про попiв i панiв
та ┐хнi примхи.
- Ну, як ти такий знаючий чоловiк, то, може, розповiси менi, чому у вас
село зветься Гнидиним? - спитав Яворницький з прихованою посмiшкою.
- Та вже, мабуть, од якогось запорожця Гниди пiшло, вiд такого, що,
мабуть, паршивий та миршавий був, на гниду схожий. Тепер тут живе пан, од
того ж таки Гниди поколiння; тiльки вiн себе зве Гн║дiн, а народ усе-таки
по-старому велича - Гнида та й Гнида. Вiн за крiпосного права скiльки
перепоров сво┐х людей, щоб не смiли казати Гнида, а казали б Гн║дiн, так
де там! Гнидою так i зоставсь ! А ото як уже мужики вийшли на волю, так
один? гнидiвський чоловiк, такий, що чумакував у Крим по сiль, вернувшись
додому з дороги, прийшов до пана та й каже:
"Оце я, папочку, чумакував у Крим та бачив там по дорозi вашого
родича".- "Якого?" - пита║ пан. "Та пана Вошу. Побачив мене та й пита: "Ти
звiдкiля, чоловiче?" - "I" Гнидиного!" - "А, це звiдтiля, де мiй родич
живе, пан Гнида. Ну, так скажи ж йому, що кланя║ться йому Воша..."

- I що ж тому чоловiку за таку рiч од пана було?

- А що? Вигнав у потилицю вiд себе.


СЛIПИЙ БОЯН[15]_ _

Одначе для повноти зображення
iсторi┐ запорiзьких козакiв менi й
цього здавалося мало: я вирiшив...
зiбрати етнографiчний матерiал у
виглядi народного повiр'я, iсторичних

дум, пiсень, приказок, прислiв'┐в.

Iз виступу Д. I. Яворницького на ювiле┐

Хто хоче знати духовне життя простих людей, хоче почути стародавнi
пiснi, казки, перекази, прислiв'я, тому слiд звертатися до старих людей, i
насамперед до слiпцiв. Слiпець не бачить сонця, позбавлений ║днання з
оточенням i утворю║ в собi особливий свiт.