"Иван Шаповал. Слiдами запорожцiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Чого ж ти, дiду, сам не копа║ш, як зна║ш, що там дванадцять бочок з
золотом заховано?
- Еге, менi очi повилазять, бо там таке заклятi║ лежить, що хто викопа,
то в того й очi повилазять на лоба.

- А як у нас повилазять?
- Вам нiчого - ви пани!
Дружним вибухом смiху вiдповiли копачi на такi слова дiда. Цей
гомеричний регiт увесь час то в одному, то в iншому мiсцi проривався з
великою силою. А дiдок, винуватець смiху, давно вже пошкутильгав од могили
в степ.

Жарти, дотепи, примовки, що ┐х охоче пiдтримував Дмитро Iванович, усе
бiльше й бiльше поширюються серед людей, що копають могилу.

- Пане, що я вас хотiв оце спитати,- звернувся до Яворницького рудий
кремезний селянин.
- А що ти хотiв мене спитати?
- Я хотiв вас спитати, чи багато ви получаете жалування?
- Тисячу карбованцiв! - вiдповiв Дмитро Iванович навмання.
- Не маленьке й жалування! Чув, Грицьку? - каже другому селяниновi.
- Чув.

- А який на вас чин?
- Археолог!
- Не маленький же й чин! Архангел! Чув, Грицьку?

- Чув.
- А як же ви копа║те - од царя?

- Од царя!
- Од самого Царя?
- Од самого царя!
- Од правительства?
- Од правительства!
- Од самого правительства?
- Од самого правительства!
- Од самiсiнького?
- Од самiсiнького!
- Ото яке дурне правительство!
- Як так?
- А так: могили копати, так грошi в нього ║, а ховрашкiв iз нiр
виганяти, щоб врятувати наш хлiб, так для цього нема,невоспотребним дiлом
занiмаються...
Розкопки могили тривають далi. Ось випав один, другий дощик, i всi
стали надiятись на добрий урожай. Але поля сусiднiх сiл дощ не захопив,
там посуха погрожу║ неврожа║м.
- Чи добрим ми дiлом займа║мось, що могили копа║мо? Може, за те бог i
врожаю не да║, що ми викида║мо з могил християнськi кiстки так, що аж
шумлять? - сказав найстарiший богобоязливий дiдок.