"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Корнiй без шапки. Трима║ ┐┐ в руцi.
- Вже помолилася?..
- Дума║ш, як ти. Тiльки за дiвками ганя║ш... Навiть, мабуть, лоба не
перехрестив.
- Сто разiв охрестав. Двiчi у церквi був. Йшов утрет║. Обганяв усi
закутки, усi сади, усi перелази обдивився...
- А це ж чого так розгонився?
- Чого й чого. Все знатимете, скоро постарi║тесь. Можна з вами?
- А хто ж буде далi гасати по закутках i перелазах?
- Вже не треба...
- Ха-ха-ха!..
Марiя не йде, а пливе. Гаряча долоня торкнулася ┐┐ руки. В очах рожевий
туман, у вухах "Свiте тихий", шелест спадаючого сухого листка...
- Чого ти, Марi║, замовкла? Кажи, оповiдай!.. Якi хлопцi, якi чародi┐
очарували тебе?.. I ти, Корнiю, не той зробився. Хмара на тебе звалилася,
чи що?..
- Мовчи, Палажко. Йдiм так тихо i слухаймо. Слухай, як гарно у церквi
виспiвують. Чу║ш?
Йдуть рiвно, поволi. З'явля║ться з туману завiса, згорта║ться,
розгорта║ться, виринають сходи, ступа- ють на них, пiдносяться вище й
вище, спiв лагiдний, зоряний... Iдуть, iдуть, iдуть...
Широкою, вкритою туманом долиною верталися додому. Мигають лiхтарi,
чути гармидер, смiхи. Марiю проводить Корнiй. Обняв ┐┐ за стан, i вона
мовчить. Йдуть, як дорослi, як старi. Йдуть i розважають. Корнiй оповiда║,
що про Марiю в селi говорять. Цiкаво. Говорять, що до не┐ Гнат Кухарчук
збира║ться свататись. Марiя тихо хiхiка║. Смiшно.
- Ех, як пiймаю того вишкварка...
- То що?
- Побачиш... Попадеться вiн у мо┐ лапи...
- Ну й ти, Корнiю, сердитий.
- Переб'ю ребра i другу ногу вирву. Хай не лiзе...
Марiя хiхотить. При║мно. Дiйшли до зарослих ряскою i засипаних
опадаючим листом копанок. Тут мочать коноплi, i геть яром чути конопляний
запах. Стежки Марi┐ й Корнi║вi розходяться. Ось i перелаз, гайок, де
весною соловейковi тьохи розливаються, а тепер спада║ останнiй лист, тепер
тиша, тепер вiтер легко гойда║ верхи струнких осичок i розчесаних берiзок.
Зупиняються i стоять. Рука Марi┐на в розпеченiй Корнi║вiй долонi. Марiя
схилила голову. Корнiй каже, що заберуть його "в москалi". Вiн рекрут, i
прийняли в матроси. Сiм рокiв служби...
Краще б вiн того не казав. Марiя не може стояти. Пригорнув ┐┐, i
заянчали в поцiлунку. Марiя зiв'яла, i ноги вiдмовлялися тримати.
- Пiдеш i забудеш...
- Забуду? Хай грiм уб'║ мене, коли забуду. Люблю тебе, Марi║... Чу║ш?
Марiя хоче щось сказати, але перешкоджа║ биття серця. Що вона почула?
Боже, що це вона почула! I це каже Корнiй, дужий Корнiй... I не
соромиться, i язик вiльно йому повернувся.
Марiя чу║ у серцi бiль. Пiд горло тиснуться твердi сучки, не встига║ ┐х
ковтати, здригнулася, i сльози рясно, рясно посипалися. Корнiй обняв,
пестить, горне, цiлу║ мокрi очi, уста i щоки.
- Любий мiй! Любий мiй! - палко вишiпту║ Марiя. I горнеться, i лине,