"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хмелиною в'║ться навколо нього. Гаряче молоде тiло, серце й душа належали
тепер не ┐й - йому. Клялися не забути, розривалися, сходилися знов, ще
цiлувалися... Чому, Боже мiй, бува║ така коротка нiч?



V

Поорали, посiяли, зняли яблука й сливи, викопали буряки, бараболi,
порубали капусти. Корнiя забрали у матроси. Вечорами ховалася Марiя вiд
людей i розливала безлiч дiвочих слiз. Плакали карi очi, марнiли з жалю
загорiлi рожевi щiчки. Вийде до колодязя тягнути воду, стане на тому
мiсцi, де стояла променистого вечора, i вигляда║ драбиняка. Не стiй,
дiвчино, й не виглядай. Не зведеш на землю сонця i не здвигнеш гори.
Заглядала не раз у глибокий колодязь - чи не знайти там рятунку? Нi,
Марi║. Нi. Не там рятунок.
Гнат Кухарчук кульга║ на праву ногу, але господар, яких мало. пx три
брати. Працьовитi всi i розумнi. Середнiй минуло┐ весни вiддiлився на
хуторi, Гнат лишився зi старшим, Михайлом, i його жiнкою Одаркою. Весною
цегляну хату заложили, мурували, барвили кути й комин, стрiху бляшану дали
i розма- лювали на зелено. Дивишся й радi║ш.
Гнат, наймолодший з братiв, майстер на всi руки. Зна║ столярку. Сам
мурував з мулярами, сам вiкна, дверi, лавицi поробив i помалював ┐х гнiдою
барвою.
Конi у Кухарчукiв - на цiлий куток конi. Випасенi, ши┐ гнуть, як бiжать
- земля гуде. Всi знали, що як тiльки хату скiнчать, то Гнат ожениться.
Нiяково у старiй хатi робити весiлля. I хоч Гнат не який там красунь, але
дiвчата бiгали за ним тичбою. Але вiн не туди дивився. Пiде на вечiрню i
весь час стереже за Марi║ю. Верта║ться Марiя з вечiрнi, Гнат уже чека║ ┐┐
чи то бiля копанок, чи коло перелазу.
Марiя гляне, "добривечiр" - i далi.
- Чого, Марi║, так квапишся?
- Хiба заборонено?
- Ну, нi... Але... Та постiй же.
- За постiй грошi платять.
А ось Гнат ┐й тут дещо принiс. Вийма║ з кишенi пакуночок, а в нiм
цукорки дорогi, чоколядовi в олов'яних папiрцях. Ледве чи й бачила Марiя
такi цукорки. А все в хусточку батистову зав'язане.
- Вiзьми...- простягу║ Гнат пакуночок i дивиться на Марiю.
Нi, вона цукоркiв не любить.
То хай вiзьме i комусь вiддасть. Хай вiддасть дiтям.
Добре. Марiя дуже любить дiтей. Вiзьме i вiддасть маленьким, але бiльше
не купуй, Гнате.
Те "Гнате" - це дяка. Гнат чу║ це, i в його твердiй душi щось м'ягча║.
Гнат обiця║, що бiльше не купуватиме цукоркiв.
Зате ж вiн не обiцяв, що не купуватиме коралi. _Сам _ходив до мiста,
довго вибирав i вибрав такi, що хай спробу║ Марiя вiдмовитися.
Зобачила й оченята заграли, перловi зубки самi вiд себе зробили смiх.
Але Марiя ж не може взяти тих коралiв, ┐й-бо, не може. Ай, Гнате! I не
проси, i не моли. Всi будуть знати, смiятимуться.