"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Купиш коралi - напою!..
- Ти й сама як коралина.
- Смiйся, Матвiйку, дам копiйку.
- Ех, Марi║, як скочу з воза! Не дрочи!..
- То що? Поможеш витягнути вiдро? Вже ось i сама витягнула.
- Марi║, не жартуй, бо, хрестосвятий, поцiлую.
- Ха-ха-ха┐
- Ах, ти!.. - плиг - i коло не┐. Обхопив, обняв, перегнув через цебрини
i впився в червонi соковитi. Янчала, гнулася лозою, умлiвала. Тверда рука
не пустила перекинутися i полетiти вниз, а Марiя забула, що над колодязем.
Глибоко ж там.
- Так ма║ш! - поставив на ноги i смi║ться. Опритомнiла, глянула
навколо. Iнший свiт, не той. Велетенське сонце саме сiдало.
- Ах, що ти, Корнiю, наробив?.. А коли б ми впали в колодязь, коли б
побачили?..
Зуби, синi очi i кучер регочуть:
- Викупалися б, Марi║! Хай, кому мило, дивиться. А пiдеш в суботу на
вечiрню?
- З тобою? Свят, свят, свят! Схаменися!
- А все-таки пiдеш?
- Завше ходила, то й тепер пiду. Корнiй сам напо┐в конi.



IV

У суботу, коли сонце досяга║ славетного вечiрнього пруга, поволi бамка║
великий монастирський дзвiн. Старе розлоге село заборсалося в садах, гаях,
ярах. За селом розлогi поля, синi║ лiс, летять птахами хмаринки i
хмаринками птахи. Сонячний промiнь стриже по верхах тополь, височезних
дубiв, чiпля║ться золоченого хреста монастирсько┐ дзвiницi.
Бамм!.. Бамм-м!.. Бамм-м!..- далеко й широко хвилю║ться i розлива║ться
навкруги. По полях, садах ворушиться працьовитий люд i слуха║: бамм!..
бамм!.. бамм!..
Марiя ще в полi "посiва║". Мартин сi║ пшеницю, а Марiя ходить коло
нього i тика║ у рихлу землю "ляшки". Хвилi дзвону долетiли й сюди. Мартин
зупинився, зняв заялозений кашкет i тричi поклав на себе широкий хрест.
Марiя хреститься також, i в ┐┐ очах миттю з'явля║ться образ з бiлими на
загорiлому лицi зубами, синiми очима й русявим кучером.
Глянула на недосiяне поле. Боже, та де ще межа! А недосiяне не можна
кидати. М'яка рiлля просить зерна. Завтра ж "день сiдмий Господу Богу
тво║му..." Земля не буде чекати, грiх заставляти чекати ┐┐. Ось досi║мо -
й тодi на вечiрню...
Поволi, широко ступа║ Мартин i чавунною жменею розсипа║ бурштинове
зерно. Сиплеться i шарудить. Земля ласкаво прийма║ його i вже готу║ соки й
пахощi будучого хлiба.
-_ Ти, Марi║, так не спiши,- каже Мартин. - Не поспiю ж я. Не можна так
на галай-балай. Зерно мусить рiвно лягти.
Марiя зменшу║ ходу. Босi ноги глибоко грузнуть у рiллю. За сiячами конi
з боронами йдуть, заволочують зерно. Мартин рiвно, як машина, йде, не