"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дарма.
Марiя й не думала дивитись на Романа. Парубкiв з усiх сiл находило.
Посмi║ться, пожарту║, а вийдеш до нього в садок?

А хiба вона зна║...
Хто ж тодi зна║?
Не зна║ хто.
Ти кпиш, Марi║.

Ха-ха-ха! Мо║ не в лад, то я зi сво┐м назад. Не ходи й не мороч голови.
"В мене мишi лихi, в мене мишi лихi, цур тобi й пек!"
Ну ти й чортова личина, Марi║! Попадешся ти менi...
Марiя круть - i зникла. Краще бiгти за хмарою, нiж за нею.
У Мартина Заруби десять корiв, ялiвняк, безрогi. У Мартина шестеро не
ста║нних, а робочих коней. Цiлий рiк двi наймички ледве вправлялися. На
подвiр'┐ наймити. На жнива наймав окрему силу. Поле широке, вироблене.
Земля чорна, пшениця, хмiль, буряк жене без гною. Сад розлiгся, пасiка
гуде. Восени клунi трiщали вiд збiжжя. Навколо скирти пшеницi та. вiвса.
Сад сипне яблуками, сливами. Льохи повнi, засiки повнi, обори повнi. Де ще
порожн║ мiсце? Давай його сюди!..
На Другу Пречисту свято й гульня. З'явля║ться гармонiя, чарка i
славетна ковбаса. Пахуча, смажена з цибулькою, ще й приперчена. Лигнув
чарчину, очi полiзли рогом, а закуски i душi, i тiловi ║. Червонiють
щiчки, ноги легшають i все пiдтупують, мов баскi конi. Бiлявий, стрункий
Корнiй рiзне на гармонi┐ - хоч-нехоч, а не моли й не проси, рветься сама
присядка i шапка летить кандибобером з потилицi. Чортiв Корнiй. Вус у
нього засiва║ться. Кучер на двадцять п'ять. Закрутив i ма║ бiсом на брови
шовковi та карi┐ очi. Марiя витанцьову║, витупу║. Дрiбно-дрiбно снують
ноженята. Корнiй також у Мартина поденне тягнув, "возив копи, по три копи
копаком", як сам хвалився Марi┐.
Днi, днi, днi... Марiя йде, спiва║, працю║, спить. Сниться ┐й сон. У
працi зраджують руки, очi тратять уважнiсть. Еге-ге, Марi║! Чуй-но,
дiвчино чорнява, що то з тобою сталося? Не червонiй i не спускай повiк.
Спала ти, Марi║, минуло┐ ночi? Добре спала? Чому ти, дiвчино, не спала?
Втомилася ж, руки щемiли, у спинi стояли кiлки... Чого ж ти так довго
оберталася з боку на бiк, чого ходила пити воду, чого хрестилася й
виходила пiд яснi зорi, ступала по осiннiй росi гарячими ногами?
Мовчиш, Марi║?
Променистого вечора те сталося. Марiя тягне з колодязя воду. Колодязь
глибокий, двадцять п'ять сягiв. Витяга║ вiдро за вiдром, налива║ корита,
бо прийде з пашi худоба - треба пiйла. Натягнула, поналивала i до хати.
Затарабанив з гори драбинястий вiз, i з-за саду ви┐хав Корнiй. Бiлiють
зуби на загорiлому лицi, розвiва║ться вiтром кучер. Конi прудко
розiгналися, а вiн стоячи ┐де, кашкет набакир, у руках вiжки.
Властиво, Марiя не потребу║ так одразу бiгти до хати. ┐й же треба ще
одно вiдро води. От, дiйсно, була б забула. Загачила вiдро i пуска║ униз.
Ах, якi незграбнi руки. Не витримують, чи що? Тремтять, мов навiженi.
Корнiй, ┐й-богу, вже пiд'┐хав.
- Тпру! - i вiжки натягнулися струнами. Марiя пруча║ться з вiдром.
- Напо┐ш конi, Марi║?