"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

його дома. Вiн звернув налiво з Ганною. Звернув i навiть не оглянувся. Ось
вони пiшли пiд гору, ось закриваються гiлками дерев того самого гаю, того,
який колись i ┐┐ з ним закривав. Це ж i вона так ходила. Марiя зупинилася
на мiсцi, де стежки розходяться. Сто┐ть i дивиться. В очах у не┐ не ясно.
Напливають плiвки i закривають небо, дерева. Земля пiднiма║ться й
опуска║ться. Он берези стоять, гойдають косами. Марi┐ видаються вони
вiдбитками у хвилюючiй водi. Гнуться i розтягаються. Постояла, ноги якось
рушили i понесли Марiю звичайною стежкою, туди, де носили ┐┐ вже пару
рокiв. Нема тобi, Марi║, звороту. Йди до кiнця.
В той час Гнат для Марi┐ не iснував. Вiн був дома, працював, сiдав до
столу коло Марi┐, але його можна було зовсiм не бачити i навiть не чути.
Вiн розумiв усе.
Хата для нього зовсiм мала, а в шопi стiльки працi. Дiстав новi
замовлення столярки, i фуганок не струже, а горить в його руках. Сокира
куса║ дубовi полiна, креше iскри. Трiски навколо скалками гранати летять.
Так, так. Гнат знав, у чому та┐ться спокiй його душi i де джерело його
сили.
Корнiй побув два тижнi i вiд'┐хав. _Ах, Марi║, Марi║! Не плач i не ходи
туди вечорами, де стежки тернами втиканi i де гаряча земля. Плiт, лiшник.
У лiшнику кущi. У листi розтьохкався соловей. Ночi пахнуть медом медянок i
цвiтучо┐ лiщини. Молоденькi липи розгорнули сво┐ листочки. Пахучi i липкi.
Нагадують долонi новонароджено┐ людини.
Марi┐на тiнь переходить садок, опiка║ босi ноги об молоду жижавку,
ломить кiлька хворостин струхлявiлого плоту i збива║ попеченими ногами
росу молодо┐ травички Корнi║вого запущеного саду. Тьохкай, тьохкай,
соловейку! Марi┐ буде веселiше дожидатися того, кого не дiждеться. Марiя
забула про Романя, забула всю себе, повернулася у далекi царства, минулого
дiвоцтва i от, вiльна з тисячами сердечних болiв, вичiку║ ранньо┐ зiрницi.
Нема. Не може бути. Вернула- ся, пеклася жижавкою i плакала по-дiвочи.
Мiзернi котилися для Гната днi. Розсипав рясно пiт вiдчаяно┐ працi.
П'янiв i забувався. Можна п'янiти вiд усього, але найпри║мнiше оп'янiння
вiд працi i любовi.
Марiя швидко наливалася соками i округлювалася. Знала, що вiд'┐хав
Корнiй, i не ходила бiльше тратити по гаях болючих ночей. Не бачила i не
зустрiла його. Робилося шкода затраченого дiвоцтва. Хотiлося мстити
комусь, а що пiд рукою Гнат, так на нього все. Вiн, а не хто iнший винний.
Вiн, рижий, з маленькими гострими очима, упиром впився у ┐┐ соковите
дiвоцтво i висмоктав з нього першi найсолодшi соки. Так вона ж йому
задасть!
Вбиралася у барвистi спiдницi, голову крила по- дiвочи, заплела
розплетену дружками косу. Домашня праця не цiкавить бiльше Марiю.
Напрацювалася й натягнулася. Досить. Недiлi, музики, смiхи вечiрнього
стояння по перелазах.
Першою приятелькою Марi┐ стала Ганна. Повновида i моторна дiвчина.
Марiя iнодi кидала на не┐ погляд змi┐ i не раз мала бажання впитися
пазурами у яснi глибокi i невиннi очi. Але терпiла, робила усмiшки,
танцювала на музиках, верталася поночi додому.
Гнат. Ой Гнат, Гнат! Чув вiн, коли верта║тся його дружинорька, як
роздяга║ться в темнотi, розщiпа║ натягнену корсетку, дума║ про останнiй
прощальний крадений поцiлунок i усмiха║ться до темноти. Чув i знав. Все