"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

рясно дерева, людей скрiзь повно, видзвонюють дзвони по всiх церквах.
Йдемо з Гнатом, а коло нас бiжить Романьо. Вже великий, одягнений гарно у
бiлу, з виложеним по-матроськи комiрцем блузочку, у легеньких, як то я
завжди уявляю, чобiтках з лакованими халявками. Сiли ми коло наших могил,
i тут десь взялися покiйниця мама. Так мало .пам'ятаю ┐х, але тепер бачу i
пiзнаю ┐х виразно. Пiдходять до нас, христосуються, беруть за руку Романя
i кудись вiдводять його. "Куди ви, мамо, його берете?" - питаю.
Усмiха║ться. "Я,- кажуть,- пiду з ним до церкви. Тут така тiснота". Беруть
i вiдходять. Пiсля ще повернули голову: "Не чекайте,- кажуть,на мене з
обiдом",- i зникли мiж людьми. А я стою, чу║те, дивлюся, i так менi стало
дивно. Якось так дивно. Зда║ться, зникли навкруги люди, а я сама стою
серед могил i хочу крикнути, хочу бiгти кудись. Але уста мо┐ не
розтуляються. Ноги такi тяжкi, що не в силi пiдняти ┐х. На цьому i
прокинулася.
Всi вiдчули наближення чогось непри║много. Того самого дня захворiв
Романьо, i Марiя не спить другу нiч. Перший день думали: так собi щось.
Другого - погiршало. Ледь свiток Гнат по┐хав по лiкаря i дуже забарився.
При┐хав з ним аж вечором. Дитина лежить у гарячцi, кида║ться, янчить.
Серце Марi┐ рветься на кусники. Сердита, готова зо всiма битися. Прибув
лiкар, оглянув. "Пiзно,- каже,- мене прикликали". Написав рецепта i мусив
скорше назад. _Там ще на нього чека║ багато людей. Марiя кинулася до нього
i допиту║ться, що буде. Лiкар знизнув плечима. "Сильна гарячка. А може, i
видержить. Скорiше бiжiть по лiки". Гнат серед ночi конем погнав по лiки,
а лiкаря повiз Михайло.
Марiя далi на сторожi коло сина. Сидить i навiть плакати не ма║ сили.
Пiзно покликали. Чому ж пiзно покликали? Завше той Гнат спiзниться. Не мiг
першого дня. I так завжди!..
Дитина лежить на руках. Ходить з нею по хатi, горне до себе. Всiм
║ством чу║ - щось невимовне страшне наближа║ться, пiдходить. Марiя горне
дитину.
- Марi║┐ Положи його в колиску. Задушиш! Так йому недобре! - просить
Одарка.
- Гетьте! Всi гетьте! Не дам!
Одарка бо┐ться сама з нею бути. Побiгла кликати сусiдiв. Марiя лишилася
з Семеном. Роман почав сильно кидатися i янчати. Боже мiй! Боже мiй!
Дитино! Що з тобою? Боже, Боже! Ти ж бачиш! Не допусти, допоможи!
Посходилися люди. Просять Марiю положити дити- ну i робити холоднi
оклади.
- Гетьте! Гетьте всi! Боже, рятуй його! 0-о-о-й! - раптом рiзко i дико
викрикнула. Всi кинулися до Марi┐. Дитина сильно сiпалася, нiби хто
перетинав ┐й одну по однiй жили, ноги, рученята. Марiя ще сильнiше
тиснула, ще сильнiше горнула i верещала. Здавалося, вона вирветься поночi
надвiр i побiжить кудись.
- Держiть ┐┐! Держiть!..- гука║ Одарка. Люди кинулися до Марi┐.
Розпочалася боротьба.
- Гвалт, рятуйте! Де ви! - гукала щосили Марiя. В той час дитина
перестала сiпатися, зiв'яла. Люди вiдняли ┐┐ вiд Марi┐, i всi почали
молитися. Хлопчик був мертвий.
I коли вернувся Гнат, Романьо лежав уже на бiлому столi наряджений.
Коло голiвки хрест i горять три восковi свiчки. Пiд образами свiтиться