"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Романа, першою кумою дячиху. Гнат не мав нi в чому голосу, зрештою, i не
потребував його. Був надто i так щасливим. Був щасливим, що з очей Марi┐
зник вiчний смуток, який не сходив у не┐ й тодi, коли смiялася. Тепер
нiколи i нiчого сумувати. Тепер вона мати, молоденька, повногруда,
усмiхнена мати, i чого ┐й ще потрiбно? Тiшилася, i смiялася, i свiт не раз
обняти бажала б. Гнат став кращим i поважнiшим у ┐┐ очах. Це ж вiн
подарував ┐й сина. Це ж вiн, добрий, мовчазний Гнат.
- О мiй ти цвяшечку!. О мiй крикунчику!.. Мо║ янголяточко любе!..-
щебетала Марiя, пораючись коло дитини. Дитина пацала нiжками, помахувала
незручно рожевими рученятами.
- Як виросте, дамо його, Гнате, на школи... Хай вчиться. Дохтор вийде.
Правда? А вiн буде гарно вчитися... Дивися, який розумний... Ах, ти тiльки
подивися, який вiн розумний. Всього тiльки два мiсяцi, а чого вiн тiльки
не зна║... Якi розумненькi оченята. Вийме рученьки i так смiшно виробля║
ними... Дивися, щось сказати хоче. Ну, сцо ти хоц? Ну, сцо сказис? Ти, ти,
ти!.. Любе мо║, дороге мо║, щастя мо║!..- Не видержувала, схоплювала
дитину, пригортала до грудей i цiлувала, цiлувала. Дитя пручалося, слинило
i махало тiсно затисненими кулачками.Гнат сам i колиску для сина
змайстрував. Довго коло не┐ порався, вигебльовував, виточував нiжки,
поруччя. Побарвив бiлим лаком.
- Ти, Марi║, перекормйш його,- каже Одарка.- Дитина блю║, а ти году║ш i
году║ш. Коли був малим мiй Семенко, я не мазала його так, i то для дитини
лiпше.
- А коли ж кричить...
- То, мабуть, йому догаря║ щось. Подивися. Може, пелюшка мокра чи куса║
прiль. Засипай йому мiж нiжками та пальченятами попiльцем. Дивися, який у
нього бiлий язик. Грибок завiвся. Треба витирати шматкою.
Коли купала, клала до води любистку, щоб любили дiвчата. Одягала
сорочечку перед челюстю печi, вигрiвала i хрестила ┐┐. Огонь i хрест
вiдганяють нечисту силу. Боялася i тремтiла, щоб, бува, не впав на нього
злий погляд i щоб не наврочив. Кiлька разiв бабу Улиту приводила, щоб
викачала переляк. Не спить добре, зрива║ться зо сну та кричить.
Днi йдуть, i Романьо росте. Марiя кожного дня трима║ його в пеленi i
кормить грудьми. Що ║ при║мнiшим, нiж кормити так дитину? Одного разу
зненацька почула у бубцi бiль. Зрадiла. Комусь треба сповiстити свою
радiсть. Де батько? Батько он пора║ться на подвiр'┐, згрiба║ солому.
Вибiгла.
- Гнате, Гнате! А ходи мерщiй до хати! Гнат кида║ все, що ма║ в руках,
i навзаводи пiдгицу║ до Марi┐.
- Ти тiльки подивися. У нього вже зубенята ростуть. Дивися, Гнате,
подивися!..-Ах, як Марiя тiшиться, що у нього й зубенята ростуть. Це ж вiн
ма║ стати справжньою людиною. Не хочеться вiрити... Гнат дивиться, корчить
при║мну усмiшку, оббiга║ зо всiх сторiн Марiю i дитину, а натiшившись,
верта║ться знов до роботи. Далi минають днi. Марiя зовсiм призвича┐лася до
синових зубенят. Часом так утне, що викрикне, але терпить. Романьо росте,
грубша║, белькоче i ще розумнiше, нiж колись, дивиться на матiр.
- Бе-бе-бе┐ Агi! Агi! Агi! Па! - фiлософу║ малий.
- Сцо, синуню? Сцо ти бе-бе-бе?
- Агi, агi! На!..
- Ну, сцо з, янголяточко? Сцо хоцес сказати? Ну скази! Ну. Скази: