"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

як мед, густа...
- Дякую, Гнате. Нiчого... Нi, нi... Менi нiчого. Менi добре. Не
хочеться ┐сти, не голодна...
Нi, дума║ Марiя. Вiн не такий вже дуже поганий. Вiн добрий i щирий.
Неговiркий, але Боже... Не всi ж мають бути говiркими. Якось звикне,
полюбиться, забудеться. Що ж, коли доля така. Видно, проти долi не
пiдеш... Коли б вiн трохи певнiшим був... Як той. Той смiливо йшов, а цей
- скрадаючись. Той нiчого не носив, не купував. Навiть хотiла, щоб щось
купив. Нi. Брав ┐┐, як свою, i цiлував, i смiявся. Цей же i цукорки, i
хустку... Якось пiдкрада║ться, мовчить i вичiку║... Але i цей сильний,
Марiя чу║ його силу. Сила його у витривалостi, у терпiннi.
Марiя роздуму║, а на хатi розлягаються пiснi. .Свахи, дружки, свiтилки
гармидер пiдняли, що нiчого, крiм них, не чути. Розчервонiлися, очi всiх
горять. Рвуться з-за столу i швидко в танець.
Коли дiйшло до перепою, Мартин пiдкреслено кинув на талiр золотий
п'ятикарбованець та заявив:
- Дарую тобi, Марi║, цi грошi на щастя, двi десятини на розжиття та
корову на розплiд!..
Пiднесена i урочисто чиста Марiя приймала сво┐ дари, цiлувала кожного в
уста, а Мартина - схилилася i, як батька, поцiлувала в руку. Гнат був
заскочений.
Зовсiм не сподiвався, що, крiм красунi жiнки, буде мати ще й такий
ма║ток.
- То,- говорив Мартин Михайловi,- у мене так... у мене роби, як у себе,
але й дiстанеш, як у себе. Коли б за голодранця виходила, не дав би
нiчого... За господаря, якого знаю, що не змарну║, на! Май, працюй i
доробляйся, щоб тво┐ дiти i внуки мали...
Уночi виряджали до молодого. Повантажували вози рiзним майном, свати
шугали потай по Домашиному господарствi i що могли похопити, перли i
пакували на пiдводи. Кури, гуси, якiсь коноплi, стару ступу. Ну й реготу
пiсля було!
У молодих знов зустрiчали повiнчаних з образами та хлiбом. Знов вели до
хати, садовили за стiл, ┐ли та пили. Пiсля вели молоду до комори, вдягали
"тура", уводили до хати, дурили молодого. Уводили замiсть Марi┐ накриту
рядном стару бабу. Приводили, ставили перед молодим i спiвали, чи вгада║,
кого привели. Було гармидерне i при║мно.
Марiя намагалася бути веселiшою, бiльше говорила, часто у рiзних
справах зверталася до Одарки, як старшо┐. Виряджаючи, Домаха наказувала
Марi┐:
"Слухай, дитино, ┐┐... Не забувай, що все-таки вона там старша. Вона
тобi ма║ замiнити свекруху. Слухайся та будь привiтливою..."
Марiя намагалася слухати та бути привiтливою. Одарцi дещо не до
вподоби, що Марiя занехаяла старосвiтськi звича┐ i не вбиралася до шлюбу,
як це було прийнято, але такi вже настали часи. Що сторона, то й новина.
Гнат купив Домасi чоботи. Чоботи купувалися для матерi молодо┐, але
матерi не було... Домаха тiшилася подарунком, але до чобiт треба спiвати -
як же вона буде спiвати сво┐м старим голосом.
- За мене, людоньки, проспiва║ Марiя. Сядь-но, дитино! Ти ж вмi║ш, нi?
Марiя сiла за стiл. Одягнута i зав'язана по-молодицьки. На головi
попеляста шовкова хустка, перев'язана червоною стрiчкою. На ши┐ багато