"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

чу║те, кажу: аби Бог здоровлячко дав та мир до господи. Працею люди щастя
собi добувають...
- То, кумо, що вже до працi, то зна║те... У мене народ не дарму║. У
мене як праця, то праця. А як самi зна║те, держу ┐┐ сьомий рiк. Золота
дiвка. Що не похопить - горить у руках. Дайбоздоровля!
- Хай буде все на здоровля! - I свати випивали. "Ой Гнатуню молодий,
веди конi до води; поки конi напо┐ш, з Марусею посто┐ш", - защебетали
дружки.
Одарка пригубля║ та пригубля║ наливку i до кiнця так напригублювалася,
що й за оглядини забула. Домаха з невiсткою ведуть ┐┐ по коморах.
- I це ┐┐, i це... Ось тут кожушок... Купили, чу║те, бирок i дали
кушнiревi виправити. Лiпше, коли сам вибереш i сам за всiм приглянеш... На
ярмарку такий тендит пiшов, що Господи. Що не вiзьмеш, в руках
розлазиться.
Знайшли й подушки, i гунi. Оглянули й корiвку. Сто┐ть i пожову║ собi
спокiйно. Ось тобi воли i корови, дума║ Гнат, а Одарка що ма║ казати? Не
сподiвалася навiть. Казали,- вона тобi у Мартина, як удома. Як рiдну
шану║. Правда, виходить. Про головне поки що замовчу║ться. Краще, коли
молодий не зна║, що дiстане. Бiльше любитиме жiнку.
М'ясницi цього року малi, тож треба спiшитися. Бiгалося, турбувалося.
Гнат хотiв показати, що вiн допне, а Мартин також не осоромить себе.
Докаже, що з нього господар не на жарт. До Марi┐ дiвчата бiгають. Рiднi не
ма║, то кожна хотiла б за дружку бути. А, Марi║, те, а, Марi║, се...
Радять, метушаться. А якого вони вiночка виплетуть, а як зачешуть косу...
Збиралися молодицi, i цiлими ночами йшли наради, кого за першу сваху,
кого за другу, хто буде дружком, хто пiде в придани. Посадженою матiр'ю
одноголосно ма║ бути Домаха. Вона ж ┐й була як рiдна мати. Не може Марiя
поскаржитися на Домаху, свою стару господиню. Христя Мартинова, то чу║те,
вже гострiша. У тi║┐ язичок, i Марiя не раз переслухала сповiдь. Що ж до
Домахи, то грiх щось погане сказати. Лагiдна, i справедлива. Де треба -
нажене, де треба - погладить i помаже. А сиротi чого треба? Ласки, доброго
слова, i все.
Згадала Марiя, що ма║ десь хресних батькiв, але вони так мало в життi
пiклувалися сво║ю хрещеницею, що Марiя майже не знала ┐х. Але все-таки
пiшла просити ┐х на весiлля, i хресний батько став за посадженого. Треба
на шлюб благословити.
Спекли коровай. Дiвчата обсiли ро║м стола, виспiвують та вбирають
рiзку. При┐хала з мiста Мартинова
дочка i причепурила молоду по-панськи. Бiлий вельон довгий, аж по землi
волочиться. Марiя трохи соромилась, але вiдчувала при║мнiсть i знала, що
┐й будутьзаздрити товаришки.
З цiлого кутка зiгнали найкращi конi "в пiдводу".
Музики взяли тро┐стi. Як заграли, всi пiджилки задрижали. Раненько
при┐хав сво┐ми кiньми Гнат. Так пiд'┐хав на подвiр'я, що вiз мало не
перекинувся, аж тахлi у вiкнах забряжчали. Дружки та свiтилки спiвами
заливаються, музики марша тнуть. Пiднявся на цiле село гармидер.
А Марiя сховалася у сусiдськiй коморi, сидить, як велить звичай, на
скринi i залива║ться справжнiми щирими сльозами. Молодий з боярами
знаходить ┐┐, виводить заплакану i провадить до хати розплiтати косу.
"Розплiтальничка плаче, розплiтатися не хоче",- спiвають дружки. Боярин та