"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

муровано┐ хати свiтло. Вештаються люди, чути музики, спiв, гармидер.
Зупинився, вiдсапнув, зняв шапку i пiдправив чуба.
Пiдняв голову, випнув черево i смiливо вперед. Увiйшов-таки... Не встиг
через порiг, а до нього Домаха:
- А, добривечiр! З Водохрещем будь здоров, голубе! А чого то ти нас
забув? А чого так пiзно? Прошу, прошу! Заходь...
Гнат пряму║ до столу i вийма║ одну за другою пляшки. Коло столу сам
Мартин з хутора i його син Роман.
- На свята зi шкiл при┐хали? - запитав його Гнат. Треба ж вченим
наперед вiддати шану. Це Гнат добре розумi║. Не вперше мiж людьми.
Мартин мiсце коло себе робить.
- Сiдай, Гнате. Налий чарку... Випий та закуси... А на другу ж як? Ну,
ну, перехили й на другу. Диви, _ми _вже тут i по десятiй хильнули. Де так
забарився?
Вихилив i другу. Божу Трiйцю прийшлося також ушанувати. З'явилася
розчервонiла Марiя. Вiд неспо- дiванки Гнат мало не оскандалив себе.
З'явилася й заслiпила. Язик не поверта║ться, вся кров кинулася в лице. А
┐й смiх. Сто┐ть i смi║ться. Ох, тi бiсовi очi! Огнi!..
- Не думала, що ти такий прошений. Знав же, що у нас колодка, а
оминув...
Гнат мовчить. Що в таких випадках скажеш? На щастя. Мартин вмiшався:
- Ay вас, мабуть, й помолотили?
- Та нiби вже...
- А я от нiяк не впораюсь. Конюшина лишилась. А як Цього року яблука?
На нашому кутку черва зжерла цвiт, i нiчого не було. А он на Горбах дерева
не видержали. Як-то воно дивно створено. Тут так, а там так...
- У нас,- вставля║ Гнат,- слава Богу, нiчого було, та продали, бачте,
так, к бiсовiй матерi. За безцiнь восени вiддали купцям. Дай тепер, то
сипнули б грошикiв..
- Кiнчили поко┐? - з пiдсмiхом Мартин.
- Ет, якi там поко┐. От хатчина така собi...
- Тепла? Не мокрiють кути? У мене, трясця ма, як поставив, три роки по
кутах мокрота стояла.
- Ми в кути добру цеглу дали i фундамент перелили смолою.
- Це добре. А мо┐, рiзало ма, не догадалися...
Далi пiшло про худобу, конi. Мартин похвалив кухарчукiвськi жеребцi.
Такi коники хоч пiд губерна- тора. А тим часом перед очима пройшли
вареники, смажена капуста, печеня, млинцi, голубцi... Доходило до кашi, i
Гнат почав бастувати. Не йде далi. Не помогло й розпускання пояса. Випито
було також немало. Гнат почав досить гамiрно пiдпускати сво┐ дотепи. Почав
i до Марi┐ пiдлабузнюватись та бiсики в усмiшках пiдшивати дiвцi.
Музики тнули свою: "Свинi в рiпi, свинi в рiпi, ой годино моя!" Парубки
з дiвчатами йшли навколо трусячка. Душно. Дiвочi хустинки не встигають
отирати пiт.
Гнат трима║ться бундючно. Хотiв пiймати на самотi Марiю i два рази вже
виходив надвiр. У темних сiнях таки нарештi наткнувся на не┐. Не пручалася
i не тiкала. Навiть за руку взяла, а Гнатовi зда║ться, що йому всi царства
на свiтi подаровано, що вiн багатий, нiби сам цар. Шкода, що от нема чого
казати. Сто┐ш i дивишся та ще диха║ш. А думав, усе скажеш. От тобi й
скажеш...