"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Марiя послала сказати, щоб ви прийшли до не┐,- мне шапку Андрiй.
Гнат, почувши таке, готовий пiдстрибнути пiд зорi. Але не личить одразу
ставити напоказ сво║ захоплення.
Натягнув байдужiсть та повагу i:
- А вона ж де?
- Та дома-таки... У баби Домахи. Там також колоду котять.- О, Андрiй i
висловлювався не попростацьки.
- Побачу. Може, зайду.
Андрiй пострибав стежкою сливового саду. Гнат постояв, поки проковтнула
його темнота, i вернувся до хати. Став коло порога i пiднявся на рiвнiй
нозi. На цiлу голову повищав. Вiн тепер, чого доброго, i в хатi не
вмiститься. Музикам кинув двадцятку, i тi шкварнули.
- Танцю║ш, Гнате? ┐й-богу, хлопцi, Гнат танцю║!.. От так-так!
- Танцюю! "Козака" сипте!
Цимбали сипнули "козака". Гнат пiдняв поли i пiшов ходором.
Дам лиха закаблукам, Дам лиха закабламi
Вибива║ Гнат, притупу║ кривою, як може. Вона тепер нiби i не крива.
Випросталася i суче, як скажена. Пiт виступив на чолi, iншi хлопцi i собi
пустилися в тан. Вигукують, пiдскакують мало не до стелi. От так Гнат! От
так, хлопцi, загуляв! Не знали ви ще добре Гната.- Поля! - вигукують.-
Поля козакам!..
I коли сорочка стала, що хоч скидай та викручуй, Гнат зупинився.
Обтерся, до дiвчат зверта║ться:
- Дорогi мо┐ курiпочки, коханi перепiлочки. Дуже менi мило, дуже менi
втiшно! Бачу вас, i серце радi║, ноги не стоять на мiсцi. Погуляти з вами
все одно що чути себе в раю на найпочеснiшому мiсцi. Але все-таки мушу
вас, коханi, залишити. Мушу пiти додому, бо там важне дiло маю. Покликав
мене брат, мушу послухати! - Гнат докiнчив свою мову i мов громом усiх
покрив.
- I де ж то, парубче, чувано i де ж то видано, щоб перед вечерею та
втiкати з колодки!
Ганна не зна║, звiдки пiдбiгти, що вдiяти, щоб не пустити Гната.
- Та бре, Гнате. Не до брата йдеш. Не вiрю.
- Давай, Ганно, давай шапку. Мушу йти. На стiл подавали смаженю, а Гнат
вiдходить. Музики вдарили марша, Ганна спустила голову. Зайшов додому,
забрав обидвi пляшки i подався на цiлу нiч на другу половину кутка, за яр.



VIII

Нiч i мороз. Тиша. Срiблиться вiд мiсяця снiг. Стрiхи хат нiби дбайливо
пообкладав ватою. З коминiв рине дим та тяжко-тяжко десь пiд саме небо
зводиться.
Гнат не йде. Чого б вiн мав тепер ходити, коли у нього вiдросли крила i
вiн може лiтати. Гнат летить через сад, яр, минув копанки, знайомий
перелаз, ось i пiд гору мчить. Стежка втоптана, слизька. Душно ста║
Гнатовi.
Пiдходить до Домашино┐ хати, не молодик же вiн, а серце броварi┐
виробля║. Не вгамувати його, не втримати. У всiх вiкнах просторо┐