"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Минуло Рiздво. Новий Рiк. Водохрещi. Тепер вже й потанцювати можна. Але
Гната тепер не пiзна║ш. Пень обгорiлий - не Гнат. Сумний, аж чорний.
Постановив твердо не йти бiльше, не канючити, не благати одно┐ усмiшки,
одного ласкавого слова. Силою не заставиш любити. Серця не змусиш битися
так, як це тобi заманеться.
Перед Водохрещами пiшов до "шкальнi", взяв аж три "пiвоки" i подався на
колодку до Трихона. У кишеню засадив одну пляшку, двi дома про запас
лишив. Ех, i зап'║ вiн сьогоднi!
У Трихона гульня. Увiйшов.
- Добрий вечiр! З Водохрещами.
- Добрий вечiр, Гнате. Просимо, сiдай, де знайдеш мiсце.
Гнат пляшку на стiл i розложився на лавi коло подушок. Пiдскочила
Юхимова Ганна, та сама, що воли та корови ма║, та, що двома решетами нараз
висiва║. Перш усього шапку забрала i заховала, щоб, бува, не втiк. Пiсля
сiла коло нього i защебетала.
Прийшли музики, i гуртом вринули парубки. Цимбали брязнули, заянчала
скрипка, забубонiв бубон. По хатi закрутилися пари, дiвки спiдницями
розвiвають.
Гнат поки понурий i суворий. Не танцю║, бо не може.
- А ти ж, Ганно, чому не танцю║ш? Танцюй.
- Та ти ж зна║ш, що я нiколи не танцюю.
- Цього, признатись, не знав.
- Ти ще багато чого не знав. Ти й не знав, як менi при║мно з тобою
посидiти отут. Подушки такi м'якi. А чого ти посумнiв? Не сумуй. Кинь
лихом об землю. Перемелеться - мука буде.
Ганна вища вiд Гната. Вона навмисне не ста║ коло нього, щоб не було
помiтно. Не личить бути жiнцi вищою вiд чоловiка. Гнат зна║ це також, i як
погано на душi. Принаймнi чимсь залити це.
Пiдiйшов до столу i вихилив кiлька чарок. Думав, розвеселиться, але
посумнiв ще гiрше. Гляне на Ганну, пригада║ Марiю, порiвня║, i хочеться
кричати з розпуки.
А може, ще вона прийде? А може, якраз? Iскорка надi┐ все-таки жеврiла,
i не хотiлося ┐┐ гасити. Але минала година за годиною, а ┐┐ нема. Не
прийде!
Нарештi вiдтанцювали, i пора до вечерi братися. Ганна залишила сумного
Гната i пiшла помагати за- стеляти стiл та носити страви. Хлопцi тим часом
скуп- чилися коло порога i сиплють "оброку". Один сидить з шапкою на
колiнах, другий нахиля║ться i хова║ у шапцi очi. Руки виклада║ назад, i по
них хто хоче перiщить. Той, що ляга║, ма║ вiдгадати, хто вдарив. Вiдгада║
- гаразд. Тягне винного лягати. Не вiдгада║ - будь ласка, лягай ще.
Реготу, захоплення... Господи!
В той час позiхнули дверi, i увiйшов чужий хлопець з-за яру. Увiйшов,
сказав добрий вечiр i засоромився. Так .багато людей, став коло порога i
роздивля║ться, когось шука║.
- Тобi, Андрiю, кого? - питають.
Андрiй не ма║ часу вiдповiдати. Вiн вже помiтив того, за ким прийшов.
Он Гнат, i Андрiй просто до нього.
- Маю вам щось сказати. Вийдiм на двiр.
- А що там такого принiс, та║мственного? - нiби пруча║ться ще Гнат, хоч
у душу стрiльнуло щось пiдбадьорююче. Зiрвався i пiшов за хлопцем.