"Улас Самчук. Mapiя (Укр.)" - читать интересную книгу автора

мучився над тим, що ма║ сказати, вона - щоб часом не заговорив.
Принаймнi хай мовчить. Запитав про здоровля, чи все помолотили,,
скiльки Мартин продав яблук. Нарештi, пiсля снiгу i морозу, нагадав про
найвдячнiшу розмову. Колодка ж... Треба умовитися, зробити запас...
- А де ж справлятимеш колодку, Марi║?..
- Не знаю,вiдтяла i закопилила губу.
- На вашому кутку буде у Трихона. Будуть гарнi музики, хата велика, ║
де потанцювати.
- Хм... Що там менi по вашому кутку.
- Чого ж... Прийди до нас.
- А ти б ще чого хотiв? Може, скажеш, щоб прибiгла до тебе, до само┐
хати? Щоб прийшла i сказала: Одарко, а вiзьми костура та вижени мене з
хати. Вже й так по цiлому кутку плеще язиком: наймичка, задрипанка,
очарувала парубка... Не спить, не ┐сть, ганя║, як скажений... Бiдненький!
А скажи-но, хто то тебе так очарував? Мовчиш, менi й не скажеш!
Гнат усмiхався сво║ю усмiшкою i мовчав. Марiя поночi не бачить тi║┐
усмiшки, але виразно уявля║ ┐┐.
- Мовчиш, очарований? Хоч би сказав що. Нащо в'яжешся з обдрипаною
наймичкою? Гнат уголос мiрку║:
- Ось прийду, i Одарка дiстане.
- О Господоньку! Гнате? Чи ти вже здурiв? Чи тiльки почина║ш? Як
наробиш там якого лиха, й на очi не показуйся. Ще скаже - намовила,
пiдбиваю на сварку. О, то вже нi. Анi не подумай.
Вiд перелазу Гнат ма║ повертати назад. На прощан- ня взяв ┐┐ руку i
трiшки задержав ┐┐ довше, нiж було треба. Марiя намага║ться швидко
визволити руку...
- Ну ти й чавиш! Пусти! Чого ти так негарно сопеш?..
Гнат пуска║ руку.
- Ех, Марi║, Марi║! - вирвалося з його уст глибо- ке й болюче. Круто
повернувся i швидко пошкутильгав у долину. Марiя здивована. Що сталося?
Хотiла навiть гукнути, та не послухались уста й язик. Нi. Вiн зупиниться,
принаймнi оглянеться... Вузенька, глибока в снiгу стежечка. Погойду║ться
чорна постать, менша║, зника║, зникла. Не зупинився й не оглянувся. Марiя
здивована до краю. Так сумно стоять i наслухують дерева. Тиша така велика.
Сто┐ть Марiя, не сходить з мiсця, диву║ться i дивиться у сiру нiч.
- Гнате! - зовсiм тихо прорвалося з ┐┐ уст. Тихо. Наслуху║. Нема
вiдзвуку. Сiра нiч проковтнула i не вернулася. Стрункi осички та берiзки
спинаються догори i там десь лагiдно сюсюкаються, нiби про не┐, про
покинуту Марiю.



VII

Вдарили свята. У новiй Кухарчуковiй хатi гостi. Куми, свати, сусiди.
"Пiвоки" довгою чергою простують на стiл, швидко порожнiють i зникають.
Куми й свати наливаються яркими барвами i з кожним "ггiвоком" пiдвищують
говiр. Вириваються розкотисте реготи, дрiбочуть, гомонять цокотухи-жiнки.
Коляди, пiснi, твердi обiйми, соковитi поцiлунки. Всi радiють, регочуть,
один Гнат. щось мовчить та не знаходить мiсця...