"Улас Самчук. Гори говорять! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

До самого рана тремтiла вiд холоду, а сльози лилися безупину.



12

У корчмi Табака тепер що-вечора шумно, повно диму й веселостi. Лл║ться
пиво й вино. Ревуть захопленi вояки, гуторять, сперечаються. Iнодi, коли
прозоре питво розворушувало сво┐ми градусами вояцьку кров журливо тодi
ставало в корчмi. Дзвенiли кухлi та "погарчикй". Гурагани лайок на семи
мовах виригалися й стиналися у повiтрi. Юра був ранений i прийшов на
вiдпустку; Вiн iнодi також не цурався Табака, але за час свого перебування
в вiйську змiнився до непiзнання. Сiдав за стiл, брав часопис, вичитував
тему для чергово┐ сварки з мадярами i починалося. Кричали, червонiли,
бiлiли, зривалися, мов попеченi, i вимахували один перед одним кулаками..
Одного разу виникла порядна свара мiж Юрою й одним мадярем. При тому
був i Павло...Юра, по звичцi, бурився й кипiв, мов казан. Вiн доказував,
що гуцули, це не яке-небудь смiття, а частина великого, народу. Про це вiн
докладно довiдався в Галичинi й у лiкарнi. Там лежали вони разом з
галичанами й тi встигли напомпувати його належно.
Павло нiчого не розумiв, але сидiти спокiйно й лише придивлятися, це
значило показати себе нiчим. Вiн горою за братом, його тяжкий кулак
пристукував по столi, аж виплюскувало пиво, а рев його заглушав цiлу
корчму.
- Так йому, брате! Гати його! Докажи наше. Гей, Табак! Вилазь з пивом!
Сип, рижий.
-I Табак сипав. А пiсля, йдучи додому, Павло допиту║ брата. Цiкаво, що
то вiн там молов. Якась Укра┐на, Ки┐в!
Юра оповiдав йому.
А нiч темна, темна. Дме пiвнiчно-захiдний вiтер. Горами з шаленим
вереском мчать легiони вiтрiв. Брати помацьки тюпають навпростець через
грунь додому, ┐м легко й простiрно. Перед ними розступаються вуглево-темнi
простори i в уявi горить неймовiрно приваблива будучнiсть.
- О, цей брат! Цей прекрасний, мудрий брат! - Павло широко розмаху║
кулаками. Вiн у захопленню. Докажемо ми ще сво║. Ми ще ┐м вiдплатимо за
повiшеного вуйка.
Пiдходячи до рiдного кубла, брати розминулись. Юра до хати, а Павло
поверта║ на грунь.
- А ти ж куди? - пита║ Юра;
Нiчого, нiчого, йди й спи. А я пiду погрiю Марiйку. Вона ж, зна║ш, на
полонинi. Це тобi не маржина. Студiнь така чортова.
- Хочеться тобi таку дорогу йти.
- Ну, що ж. Вона також мерзне. Добранiч, Юро!
- Добранiч, Павле!



13

Я вже на фронтi. Придiлили до 103 ц. к. пiшого полку 55 бригади. Сто┐мо