"Улас Самчук. Гори говорять! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Павло скипiв. Мов хижий звiр, плигнув вiн на свого ворога.- На! На! На!
Ось тобi Марiйка. Стiл, кухлi,все полетiло до чорта. Полилося недопите
пиво. Табак утiк за дверi й дико залементував. Шваби кинулися було
розводити ворогiв, але Павло одним помахом руки вiдкинув ┐х обох. Счинився
репiт.
Павло червовий вилупленими палаючими очима, розмахував сво┐ми
здоровенними кулачиськами й репетував:- Я тобi, жабо слинява, докажу! Я з
тебе тельбухи випущу. Я тобi докажу! Так, я тобi докажу! Вiн думав, що я
буду з ним в суточках битися. Я тебе й прилюдно навчу, а тепер, кодло
свиняче, йди до суду. Ви всi тут! Знайте. Я збив того гада за дiвчину,
яко┐ вiн нiколи не дiстане. Чули? Будете свiдчити.
Павло швидко розплатився й вийшов. На долiвцi держав Янчеюк, а з його
рота й носа точилася кров. Вiн пiдвiв голову й почав харкати. Виплював
кiлька зубiв i, при допомозi швабiв, звiвся на ноги.
Вже на другий день подiя ця рознеслася по цiлiй околицi. I в Ясiню, й у
Ворохтi скрiзь гуторили про це. Спочатку говорили, що Павло зустрiв
Янчеюка в суточках, хроснув його полiном по головi й мало не вбив. Аж рано
знайшли люди побитого та й привезли додому. Говорили, що Марiйка, як
почула це, побiгла до Янчеюка, довго плакала, що тепер вона захворiла, що
┐┐ обложили подушками й не вiдомо, чи видужа║.
Вмiшалася до справи полiцiя. Покликано швабiв i Табака. Шваби сидiли
собi спокiйно й попивали пиво. Поговорили собi з товаришами про те, про це
й збиралися йти додому. Нараз приходить Цокан i Янчеюк. I тут шваби почали
один одному противорiчити. Один запевняв, що Цокан спочатку дуже гарно
себе поводив, жартував i смiявся й навiть ┐х запрохав до свого столу.
Другий твердив, що вiн уже спочатку помiтив, що справа сто┐ть зле. Вiн
бачив, що Цокан мав страшнi червонi очi й одна брова його ввесь час
дригала. Котра саме брова? Зда║ться права, а може й лiва. Цього вiн
напевно сказати не може, а брехати не хоче. Пiсля Цокан увесь час виявляв
нахил до втихомирення. Сперся ... Нi, нi! Цього ви не можете заперечити.
Вiн уже був зовсiм утихомирився й навiть схилився лiктем на стiл. Це бачив
i Табак. Правда, пане Табак, я не брешу?
- Що ║ правда, то завжди правда, - вiдповiв Табак. I сталося з ним щось
аж укiнцi. Вiн раптом почервонiв, очi загорiлись. Пiсля знов побiлiв i
кинувся на Янче-юка. I коли б не вони обидва, коли б вони не засидiлися
так довго, хто зна║, чи Янчеюк ще жив би. Вони накинулися на Цокана,
схватили його за руки й за ноги й викинули за дверi. Пiсля звели Янчеюка,
якому висипалися всi зуби й одвели його додому.
А що Табак? - Табак? Табак нiчого не зна║ й не бачив. Табак, як тiльки
почув, що його "погарчики" забрязчали, побiг за дверi й там сидiв. Нащо
йому втручатися в таку справу. Вiн нiколи не лiзе туди, де двох бються.
Вiн зовсiм не бачив, чи шваби викидали Цокана за дверi. Вiн також не
помiтив, щоб Янчеюковi висипалися всi зуби. Пiсля, як замiтав, нiкуди
правди дiти, вiн бачив два зуби, якi вимiв на смiття. А що вiн там буде
говорити про всi? Нащо про всi?
Покликали Янчеюка. Обдивилися його запухле обличчя, полiчили зуби, -
двох браку║... Поговорили, помiркували й на тому скiнчилось. Янчеюк подав
Цокана до суду й усе.
А Марiйка, навiжене та капосне створiння, зовсiм i не думала на другий
день йти до Янчеюка. Анi ┐┐ не напало. I нiколи вона не хворiла. Вона