"Улас Самчук. Гори говорять! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

повернувся.
-Марш! Та не бiйся, чорти б тебе забрали! Нiчого тобi не станеться.
Пiшли. Янчеюк увесь час утискав у плечi голову, мовчав, як грiб, лиш
час-вiд-часу озирався. Павло мовчки широко ступав за ним. Вийшли з суточок
на дорогу. Тут дещо вiдраднiше. Де-не-де ще свiтиться. Часом, мов тiнь,
безгучно проховзне чорна постать жида. Дiйшли до корчми Табака.
- Завертай направо. Вип║мо й поговоримо. - скомандував Павло. Янчеюк
думав було щось перечити.
- Раз-два вперед i нi слова.
Зайшли. Корчма майже порожня Коло першого вiд дверей стола, сидiли два
ковальськi челядники, шваби. Обидва напiдпитку голосно розмовляли,
прибуття нових i таких неочiкуваних гостей .раптом урвало ┐х розмову. Все
тут скуча║. Сiрi стiни, бруднi липкi столи. Табак. Пiзно, сiро та скучно.
Табак дуже нерадо зустрiв нових гостей, але що робити.
Павло ввiйшов, зняв крисаню повiсив на ключку. Сiв коло столу, твердо
оперся об спинку стiльця й витягнув обидвi нозi.
- Табак Пива нам, та доброго! Сiдай Янчеюк. Сiдай тут. Так.
На передньому столi жахливо позiхала пащека грамофону. Павло тикнув на
не┐ пальцем.
- Закрути-но, Табак. Хай реве. Ну що, брате, вип║мо? Гаразд. Чому б нам
не випити.
Табак миттю принiс пиво, став i смi║ться. - Ну-у-у, чого так нинi
пiзно?
- Не скали сво┐ золотi. Як брязну по них - не позбiра║ш. Крути
грамофона. Дай, Боже, Янчеюк!
- Ну, ти нинi чогось надто веселий - не здавався Табак.
- Грай, Табак! Грай, рижий чорте. Зна║ш, ти ввесь золотий. Золоте
волосся, золотi зуби, лиш душа твоя мабуть з якогось смороду. Ну, ну,
якого чорта морщиш пику. Налий йому, Янчеюк!
Табак накрутив i грамофон захарчав якесь непорозумiння. Але Павло
всетаки слухав. Випив нараз цiлий кухоль пива, сперся лiктем на стiл i
заслухався. Табак принiс Ще пива. Янчеюк мовчав. Вiн зовсiм стратився. Вiн
чув щось недобре. Хотiлося покинути все й пiти собi далi вiд грiха. Але
боявся викликати вовка з лiсу. Павло тепер не свiй. Небезпечно з ним
задератися.
Грамофон замовк. - Грай, Табак, ще! Грай, заплачу. I давай сюди пива!
Нi, паленку. Пий, Янчеюк. Ну, пий же! Ей, ви там, шваби! Пiдсувайтеся
сюди. Табак, налий ┐м. Сюди, сюди! Отак. Тепер нам веселiше. От i гаразд,
от i добре. Правда, добре, Табак? Що людина ще потрiбу║ бiльше? Випив,
закусив, пiсню затягнув. Насмаруй ту свою машину! Бач хрипить, як люципер.
А ти, Янчеюк, пий. Пий, брате, поки дають.
Пили. Табак побачив заробiток i терпеливо зносив Павловi жарти. Ревiв
грамофон. Янчеюк пiдпив i повеселiшав. Вернулася мова й навiть почав
жартувати. Шваби, що зовсiм були замовкли, розворушилися знов. I коли було
досить випито, коли гульня широко розгорнулася, коли шваби почали
викрикувати якiсь мадярськi пiснi, Павло зненацька ввесь налився люттю,
скривив уста та впер великi сiрi очi на Янчеюка.
- Ну, як же буде, Янчеюк? Ну, ти мовчиш? Як буде?!-- крикнув вiн дико й
рiзко.. Янчеюк не встиг зiрватися на ноги, як вже лежав на запльованому
помостi.