"Улас Самчук. Гори говорять! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

його здалека й спочатку думав минути та пiти собi геть. Але стежка, якою
йшли, досить вузька й з обох сторiн огороджена. Зустрiлися й Павло зовсiм
близько вiдчув свого ворога. Щось сильнiше, нiж вiн сам, сiпнуло його. Вiн
раптом переступив дорогу.


- Агiй! Кудою йдеш ? - викрикнув Павло.
- Чи не видиш, що стежкою? - усмiха║ться той. Хiба вiн зна║, чого той
пяний хоче.
Павло блиснув очима й щiльно пiдступив. - Зна║ш, каже, мене?
- Ще б нi.
- Ну, так зарубай собi на носi, що коли не лишиш тоту дiвку, з якою
днесь танцював, так бiльше сюдою не будеш ходити. Ноги перебю й усi ребра
потрощу. Так затям!
Тут уже Янчеюк дещо зрозумiв. - Ади який! А Ти що тут таке? - пiдняв
той пiвнячу голову.
- Так увидиш що, коли до того часу не повилазять. Я тобi зовсiм важно
кажу. Затям!... - Погрожуючи кулаком, вiн пiшов швидко вниз.



6

Гори. Що ║ на свiтi краще вiд наших могутнiх, веселих гiр. Так веселих.
У горах нема║ смутку. Гори багатi чарами краси, дивовижнiстю будови й
невичерпанiстю стилю. Все тут на мiсцi й необхiдне. Все так ║, як повинно
бути. Але гори завжди на┐внi. Цi потужнi, незграбнi велетнi даються легко
на обман. Приходять дикi шахра┐ та зловживають ┐х невинною довiрливiстю.
Говерля. Oт сто┐ть вона, цариця наших гiр, задумана в вiчнiсть. Я люблю
тебе, наша розкiшна горо. Нема║ часу, коли б ти не була гарною. I тепер,
над осiнь, ти приваблю║ш мене. Я не маю сьогоднi нiяко┐ працi. Сьогоднi
свято. Я вже перечитав батьковi його "Недiлю" й можу йти, куди лиш бачать
очi. Юра й Павло пiшли до Тиси на вiдпуст, але я не пiду туди. Це я ще
вчора собi сказав. Менi при║мно вийти собi з дому, зовсiм одному й перейти
грунем до Лазещини. Дехто казав би, що там при║много, куди ти завжди
ходиш? А я кажу. Менi при║мно там те, що непри║мне тобi. "Кожному городу
нрав i права"!
Я йду собi поволi та вслухуюся в оточення. Я любуюся горами й менi
цього нiхто не може заборонити. Я переходжу до Лазещини й зайду до сестри
Василини. Вона завжди спита║ мене:- що роблять мамка? - А хiба ти не
зна║ш, що вони роблять?
- Але я маю право спитати тебе, що вони роблять. А чого ти так часто
туди ходиш?
- Куди?
- А туди за мiст. Там тебе завжди люди бачать. Сядеш i сидиш.
- Бо там ║ гарне мiсце на землi. А я люблю гарнi мiсця.
- Ой, дивися менi з тими мiсцями. Колись тебе пани зацькують псами.
- Ет, нiчого ти не тямиш! - I я йшов собi геть. Йшов через огород до
залiзницi, пiсля залiзничним пасмом до мосту. Тут розкiшний високий
залiзний мiст. Он потяг ┐де. Засвистав i по┐хав далi. Дим направо й налiво