"Улас Самчук. Гори говорять! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

цi обiйми. Так умiють лише медведi обiймати. Вiд них усi кiсточки старого
трiщали.
- Так це тобi за батька. Раз! Раз! Раз! По черепi. В ту мить десь
взялася Марiйка. Вона нiби десь плигнула згори й хапнула Павла за руку.
- Павле! - скрикнула перелякано. - Будь добрим...
Це випало зненацька, мило, тепло, i рука Павла вiдразу заклякла.
Коротеньку мить подивилися одно одному в очi. Безодня жалю, лютi й любови
злилися в тих поглядах, Скривлене вiд лютi Павлове обличчя вiдразу, нiби
освiтив сонцем, прояснилося. Вiн пiдняв на руки старого свого ворога, -
гей, розступiться! - пiднiс до лiжка й бухнув його в подушки.
Пiсля швидкими, рiзкими кроками, розбивши ворохобний натовп, Павло
вийшов надвiр.
Бiй ущух одразу. Всiм стало нiяково. Ми вийшли за Павлом. Вiн стояв за
рогом хати й витерав чоло.
- Бiжи, Дми, по мого кожуха. Пiдемо, браття, домiв. Хай ┐м чорт.
Голос змiнився. Тихий, лагiдний. Пiшов по кожух, довго його шукав, а
знайшовши, ми вiдразу вiдiйшли.



4

Йшли зовсiм мовчки. Почувалися безпечними. Нiхто за нами не йшов, нiхто
нiчим не погрожував. Пiсля нагнав нас Тулайдан.
- Пiду з вами, - каже вiн.
- Можеш - вiдповiв Юра.
- От вони всi тепер здивованi, - почав було Тулайдан, та нiхто з нас не
мав бажання розпочинати про це. Тулайдан замовк.
Нiч тиха, мiсячна, зоряна. Впала сильна роса й чути приморозок.
Спочатку йшли дорогою, пiсля звернули влiво й подалися вверх, пла║м на
полонину Григорiвку.
- Ти що робив, Гнате? - порушив тишу Павло.
- Та-а-а, зна║ш... - i Гнат махнув рукою. - Все до того адвоката ... по
дорозi й на весiлля зайшов.
- А адвоката нащо потрiбу║ш? Судишся? - майже суворо допитував Павло.
- Та все з тим Розенкранцом. Хто його зна║, що з того буде.
- Що, вигнав вас з хати? Як то те все до чорта сталося? - запитав Юра.
- Все неньо. Ходили, ходили до нього, часом випивши, прийдуть, хвалять
Йойну. Та раз приходять i хваляться. Так i так. Йойна домага║ться нашого
грунту. Як то, схопився я. - Та хто його зна║. Я в нього, кажуть, однi║┐
зими на метрак малаю позичив. Обiцяв, що за мiсяць поверну. Минув мiсяць,
бик пропав. Треба було другого купити. Пане Йойно, пiдождiть ще пiв року.
Зароблю в бутинi, вiддам. - Ну, чому не пiдождати. Все одно вiдсотки
ростуть. За пiв року старий наш не змiг вiдсоткiв заплатити. Знову до
Йойни, знов просить. А за два роки Йойна нарахував, що i грунт i хата
пiшли до нього. Я вже тут сам узявся за дiло. Мене диву║, як воно так
сталося.
- Ну, судився з ним? - пита║ Павло.
- Судився. Чорт би такi суди забрав. Жид на жидовi сидить i жидом
поганя║. Попробуй з таким судом, звяжися. Судився. Два рази ставали. На