"Улас Самчук. Чого не готь огонь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ентузiаст в однiй особi кремезного, незграбного, ведмежого вигляду.
Його вiдповiдальником i сво║рiдним двiйником був, незважаючи на малий
зрiст, капiтан-публiцист, знавець азiйських справ - Пшор.
Цього гарного морозного вечора, на початку грудня (саме вчора японцi
розгромили американський флот в Перл Гарборi), у недiлю, Вайз несподiвано
за┐хав за Яковом урядовою машиною "сiтроен" - французького трофейного
походження. Застав Якова неприготованим, пiд час голення, i був бурхливо
здивований, як вiн казав, фешенебельним мешканням у стилi якогось графа
Вронського. Така ру┐на - i таке... У-у-у-м! Килими, канапа картини, книжки
- i все справжн║! I Шприндзя, що саме робила порядки, з виглядом
нумiдiйсько┐ рабинi... У-у-у-м! У-у-у-м! - мугикав Вайз, розглядаючи
картину польського маляра Коссака, що на нiй була зображена арабська
пастушка з вазою на плечi i козою бiля струнко┐ наго┐, бронзового кольору,
ноги. А книжки! Грейвес, Мiчел, Аллен...
- Слухай! - сказав захоплено Вайз (були "на ти" - недавно випили
брудершафт). - То ти живеш мов толстовський граф. Нумiдiйка там, нумiдiйка
тут. Говорите ви по-нiмецьки? - звернувся Вайз до Шприндзi.
- Я жидiвка, - несподiвано вiдповiла Шприндзя, i якраз по-нiмецьки.
Вайз злегка збентежився.
- А! - вирвалось у нього, i вiн одвернувся. - Мiж iншим, - звернувся
вiн до Якова, що саме скiнчив голитись, - до Рiвного прибув зна║ш хто?
- Не можу знати, - вiдповiв Якiв.
- Сам! Найбiльший! Кох!
- З приводу? - запитав коротко Якiв.
- Нових, очевидно, подiй... Що ти скажеш?
- Вiдносно?
- Ну... вчорашнього... Перл Гарбору?
- В кожному разi, нема причини... радiти...
- А по-мо║му, ║.
- Себто?
- Вияснилась нарештi остаточно ситуацiя. Зна║мо, де сто┐мо. Тож
колосально, нi? Як ви зветесь? - звернувся Вайз до Шприндзi i, коли та
себе демонстративно назвала, повторив: - Шприндзя? Цiкаве iм'я... Скорше,
скорше, майоре, на нас же чекають...
Якiв, наспiвуючи басом "Лiлi Марлен", витерся i сказав урочисто:
- Готов! ┐демо! - I пiзнiше, коли вони сидiли у знанiй Вайзовiй машинi,
спитав: - Я трiшки, так би мовити, здивований - який такий дiдько змусив
тебе шукати мене у цiй Помпе┐?
- Е! Та║мниця! - сказав Вайз, натискаючи на газ.
- Себто? Зна║ш же, що...
- Думаю, що без одного чарiвного уряду тут не обiйдеться, - перебив
його Вайз. - Ти менi скажи краще, де це ти роздобув таку Шприндзю, i, може
б, ти менi щось подiбне роздобув?
- Це також та║мниця... По-друге - не володiю даром постачання. Я улан,
рубака, пияк, гайдамака - зна║ш, що це таке?
Як випхались з ру┐н на головну вулицю, що ┐┐ вдруге перейменували з
Герiнга на Нiмецьку, бо для Герiнга така вулиця видалась замалою, i хотiли
поспiшити, бо вже й так спiзнилися, на зворотi до вулицi Тополево┐ мусили
зупинитися. I не лише зупинитися, але й таки постояти на мiсцi. Перед ними
у сiрiй гущi вечора одноманiтною, мовчазною масою пливли лави полонених.