"Улас Самчук. Чого не готь огонь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

думаю, та й Малка каже... Може, каже, хто з нас виживе, то вiн i поможе...
Вiн стояв перед Яковом, тримав свою розкриту скриньку. Якiв глянув на
не┐, побачив якiсь дорогоцiнностi, якiсь перстенi, намиста... Глянув на
Герша з його великими очима.
- Зна║те що, Герше, - промовив рiшучим голосом, - вiзьмiть ви це сво║
добро назад! Воно менi не придасться!
Гершовi руки на цi слова, здавалось, затремтiли. Вiн глянув на Якова
переляканим поглядом, нiби його зловлено на якомусь негарному вчинку.
Велике яблуко на його поморщенiй, довгiй ши┐ забiгало. Вiн ковтав слину i
плямкав устами. Йому було дуже нiяково, i вiн не знав, що робити.
- Я... ми... ми... нiчого, - похитав вiн головою... - Нiчого недоброго.
Ми лише...
- Розумiю... Я добре вас розумiю... Я тiльки не хочу вiд вас цього. Це
ваше. Менi не треба! - проговорив Якiв злагiднено.
Запала мовчанка. Глибока, довга... Чути було рев дизелiв на головнiй
вулицi. За дверима, здавалось, щось ворушилось, нiби хтось зiтхнув. Вiтер
натискав на закритi вiконницi, нiби хотiв ┐х проломити i вдертися
досередини.
- Iдiть, Герше... Iдiть... Я тут зостанусь. Тiльки що буде з вами? Це ж
не вихiд... Хтось побачить... Вам треба кудись iнакше... Може, хочете на
село? У лiси?
Герш ще стараннiше заплямкав устами.
- Нi, - промимрив вiн невиразно... - Нi, - i похитав головою... - Ми не
можемо... Ми бо┐мось... Зостанемось тут... Що буде, то буде... - I пiсля
цього закрив свою скриньку, помаленьку повернувся i помаленьку пiшов до
прохилених дверей.
Якiв зачинив за ним дверi, хвилинку слухав, не почув нiчого, нiби там,
за дверима, була абсолютна порожнеча, i почав поволi розглядатися. А коли
був у постелi i спробував читати, помiтив, що його дух зайнятий до кiнця,
i вже нiщо iнше не зможе йому помогти. Був же п'яний, але в цей час
протверезiв, властиво, п'яно протверезiв, загострилась уява i велетенською
навалою почуття покрили всi його вольовi зусилля, як морська хвиля
покрива║ випадковий пливучий предмет.



V

По деякому часi зондерфюрер Вайз з вiйськово┐ пропаганди запросив Якова
на приватну вечiрку-прийняття. Вайз, до речi, мешкав у колишньому мешканнi
Рiвки, що в будинку Бачинських. Якiв i Вайз по-сво║му приятелi. Вони також
по-сво║му мають мiж собою чимало спiльного. Передусiм Вайз не ║ нацi, вiн
проти раси, вiн не затру║ний iдеологi║ю, не захоплю║ться швидкими
перемогами на фронтах, не квапиться на легку трофейну наживу. Вiн,
нарештi, перший пробував перечити Райхскомiсарiатовi в його рiзних, наглих
i нерозумних, розпорядженнях. Вiн казав до Якова:
- Ну що зробиш? Закрутилась голова. Захворiли!
Одначе Вайз був добрим нiмцем i добрим вояком. Мав повнi руки рiзно┐
працi. Йому пiдлягали культура, освiта, церква на всю Укра┐ну. I разом вiн
любив гарнi речi, добре вино, вибране товариство. Поет, естет, фiлософ,