"Улас Самчук. Чого не готь огонь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Загинув не за нюх табаки й Камiняка десь у Сибiру, за кжова, мов у воду
канув. Усi загинули, пропали, але те, чого хотiли, - мають. к. Не
загинуло. Старий Михайло iз Запорiжжя, дядько Якова по батьковiй лiнi┐, що
був господарем, як кажуть, на повну губу, нiяк не хотiв розумiти, що то
таке iдеологiя, i, не втрачаючи й тепер гумору, казав напiдпитку сво┐м
настрашеним сусiдам:
- Не хотiли багатих - не мають багатих, хотiли iдеологi┐ - мають
iдеологiю. Чому лише нiхто не тiшиться? Рiвненська тюрма набита, лубенська
набита, луцька набита... Тюрми, тюрми, тюрми. I нiхто не зна║, як з них
вилiзти.
А коли вдарив той день двадцять другого червня та коли сипнули тi першi
бомби на Рiвне, на Дубно, на Луцьке, на всi мiста, на всi шляхи - брами
вiтальнi виросли, квiти посипались, хлiб-сiль понесли "визволителям",
слава до неба неслася вiд кровi, вiд ран, вiд зневаги, вiд болiв серця й
душi, бо ще нiколи, нiде i нiхто так не вразив народ, як саме в цi днi
глибокi, як море, чорнi з чорним сонцем, без просвiтку, без тепла, без
милосердя. Писалися новi днi, нова iсторiя... Свiтило сонце, i росла
трава...



IV

Якiв бере книгу, намага║ться в нiй щось бачити, але не бачить нiчого.
За дверима щось руха║ться, щось пада║, чи┐сь кроки. Коли запада║ тиша,
з-пiд помосту також чути чи┐сь рухи. Якiв лежить на бiлiй постелi, i йому
зда║ться, що вiн обложений динамiтом. Бiля нього на горiховому столику
радiоапарат, на побережжi Велико┐ Британi┐ тонуть "брутторегiстровi
тонни", на Нарвiку спадають i спадають парашутисти, пiд Полтавою
пiддаються в полон новi сотнi тисяч сов║тських воякiв.
Якiв вслуха║ться, вчува║ться, роздуму║. Його сон тривожний. Ранком о
шостiй дзижчить будильник, i вiн поспiшно вста║. У ┐дальнi на чистому,
нiби в готелi, настiльнику снiданок, справжнiй чай у кришталевiй склянцi.
Шприндзя поважна, слухняна, обережна. В ┐┐ очах свiтяться лукавi, виразно
агресивнi чортики. Уста пiдкресленi кармiном.
Якiв п'║ чай, а потiм каже:
- Шприндзю! Я це мешкання лишаю!
Шприндзя враз виразно нiмi║, ┐┐ маленьке, нiжне обличчя бiлi║, мов
папiр, ┐┐ червонi уста вiд того ще виразнiше барвiють.
- Чому? - пита║ вона притишеним, благально-схвильованим голосом, а ┐┐
оливково-чорнi очi дивляться на нього i зло, i перелякано.
- Поясню пiсля. Увечерi. До побачення! - кида║ вiн коротко, уривно
слова, швидко вста║, бере набиту паперами течку i мiцним, чiтким кроком
виходить.
Цiлий день Якiв провiв у батальйонi, а ввечерi подався до нiмецького
офiцерського касина. Прийнявши солiдну порцiю вiдомих коньякiв та дiставши
вiдповiдний настрiй, вiн устряв у завзяту дискусiю, яку вiв, як звичайно,
новоприбулий, невисокого росту офiцер на iм'я Пшор - капiтан, що довгий
час перебував у Азi┐, на Маляйському пiвостровi, i правив за знавця
азiйських справ при пропагандi "вермахту". Пiдтримував його лише