"Улас Самчук. Чого не готь огонь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

зрозумiти? А я ┐й сказала: не я, а ти пiдеш до того свого гетто. Так! Я ┐й
це казала! I вона пiде, ось побачите, що пiде!
п┐ чорнi, блискучi очi, здавалось, ось-ось вибухнуть полум'ям. Вона
була чудова у цiй сво┐й фурi┐. Якiв побачив у сво┐й кiмнатi Сару, чи
Рахiль, чи Ездру, чи Естерн, чи Iродiяду у повнiй ┐х iсторичнiй наготi, що
виступили зненацька з тисячолiть минулого перед його очима, очима
неосучаснено┐ iсторично людини, яка зна║, одначе, батькiвщину тих тiней
багато краще, нiж свою власну.
Якiв був обеззбро║ний жорстокою щирiстю тi║┐ маленько┐ потворки,
безоглядною наготою ┐┐ почувань, ┐┐ жадобою жити без уваги на цiну, що вiд
не┐ за це жадають, ┐┐ тонке, гнучке, здавалося безкосте, тiло нагадувало
стеблину, що не пита║, який грунт пiд ┐┐ корiнням, а росте першою i
останньою, щоб зберегти життя на кожному каменi, у кожнiй атмосферi, при
кожнiй температурi. I в цьому ┐┐ непереможна сила.
- Вона i до вас приходила? Що вона тут хотiла? - нагло запитала
Шприндзя рiшучим тоном зовсiм збентеженого, незграбного вояку, що
затупцював перед нею, мов об-тяжений непосильним тягарем кiнь. I з огляду
на те, що вiн не знав, що вiдповiсти, вiн узяв ┐┐ мiцними долонями за
хрусткi плечi, виставив за дверi у темряву сусiдньо┐ кiмнати i сказав лише
одне слово:
- Добранiч!
Одначе на цьому не скiнчилось. Iншим разом, кiлька днiв опiсля, коли
Якiв навмисне, щоб не зустрiчатися зi сво┐ми красунями, дуже пiзно
вернувся до себе з касина пiд сильною парою солiдно┐ порцi┐ французького
коньяку, перед ним, мов з'ява загробна, виступила з темряви та ж Шприндзя
у сво┐й барвистiй красi. Його затуманений розум не мiг збагнути цього
явища одразу, одначе згодом вiн розпiзнав i оцiнив свою мiстичну гостю,
включно з ┐┐ шовковою, бронзового кольору пiжамою i яскравими, кармiновими
устами.
- Ей, дiвко, - заточуючись, сказав грiзний во┐н, - що це ти собi
дума║ш?
- Я вилiзла з льоху, - впала вiдповiдь.
- Ха-ха-ха! - зареготав Якiв. Йому здавалось, що Шприндзя була дуже
здивована, що вона розгнiва║ться, що вона кинеться на нього i буде
кричати, але так не сталося. Вона лише пiдступила на пару крокiв ближче,
щоб краще його бачити.
- Чи ма║те щось i для мене випити? - запитала лагiдно.
- Чаю? Води? Молока? - реготався Якiв.
- Як вам не соромно кпити з бiдно┐ дiвчини? - спитала Шприндзя з
iронiчним докором.
- Iнодi й це потрiбно! - сказав вiн, намагаючись бути легковажним.
- Вам це не вдасться, - глузувала Шприндзя.
- То ми ще побачимо. А де сестра? - запитав вiн несподiвано.
- Нема, - вiдповiла Шприндзя легко i визивно.
- Як нема?
- Бо нема! Нема! Забрали!
- Куди? Хто?
- До гетто! Зрозумiло?
- Для кого зрозумiло?
- Для вас!