"Улас Самчук. Чого не готь огонь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

iнакший духовний свiт. Як вони жили самi мiж собою, про що розмовляли, що
думали, як дивилися на iнших людей - цього Якiв не знав... Принаймнi не
знав докладно, безпосередньо, органiчно.
I от так сталось, що вiн мусив пiзнати тих людей. Бiльше, вiн мусив
бути з ними разом. Ще бiльше, вiн мусив стати в ┐х оборонi. Його тi люди
по-сво║му полюбили i просили його не лишати ┐х. Тим бiльше коли Якiв,
майже несподiвано, став "великою людиною". Став капiтаном. Шукаючи, як вiн
казав, мiсця, вiн забрiв був до Укра┐нського Червоного Хреста, що
обслуговував полонених i мiстився на тiй же головнiй вулицi, i там
зустрiвся зi знаним полковником колишньо┐, ще революцiйно┐, Укра┐нсько┐
Армi┐, що звався Ступницький. Розговорились. Полковник був у клопотi. Йому
доручили органiзацiю батальйону не то вiйська, не то полiцi┐ з укра┐нських
хлопцiв, але вiн не зна║ анi одного слова по-нiмецьки, а тут весь час
приходиться мати дiло з нiмцями. Якiв висловився, що, може б, вiн мiг щось
тут допомогти. Вiн мiг би бути, наприклад, за перекладача. Полковник охоче
погодився. Якова негайно представили нiмецькому капiтановi, що вiдав цi║ю
справою, i, по годинi розмови з ним, Якiв став сам "капiтаном". Нiмецький
капiтан був ним просто захоплений. Такий "керль", така сила, така
iнтелiгенцiя, такий фахiвець! Якiв буде не перекладачем, вiн буде
вишкiльним iнструктором! Але ж, виправдувався Якiв, вiн всього-на-всього
кiннотник. Нiчого! Тепер вiйна! Передусiм вiн вояк, а це - головне!
Якова запросили до нiмецького офiцерського касина, з ним пили, з ним
спiвали, вiн зна║ багато вiйськових нiмецьких пiсень, вiн зна║ "Дi штрасе
фрай ден бравнен батальйонен", вiн дотепно й цiкаво розмовля║, вiн може
вести дискусiю про Мольтке, Бiсмарка... Чудово!
Другого дня Якiв одягнув дуже ефектовну унiформу з литовського
вiйськового сукна iз тризубчиком на круглому кашкетi. Виглядав хвацько,
нiмецькi офiцери вiддавали йому честь, приймаючи за представника яко┐сь
чужоземно┐ вiйськово┐ мiсi┐. Його нарештi з "капiтана" пiдвищили в
"майори", а з огляду на мiцну, мов вилиту, поставу додали титул
"залiзний". "Залiзний майор Палаба", - як казали його численнi нiмецькi
приятелi.
I став вiн вiдомим не лише у нiмцiв, але й у сво┐х. Його почали
запрошувати до органiзацiй, на засiдання, на наради, його питали, з ним
радились, його слухали. Вiн став зв'язковим мiж окупацiйною армi║ю i
мiсцевими урядовими чинниками. Його посилають в делегацi┐, вiн робить
iнтервенцi┐, вiн вимага║ полегш, помага║ скривдженим.
А разом з тим Якiв лишився у Зiльберiв.
Причин для того багато, а головна з них та, що Зiльберiв мають, як i
всiх ┐х одновiрцiв, перевести до загального мiсця, призначеного для них i
названого "гетто". Почувши це, Зiльбери, як були, гуртом кинулись до
Якова. Старий ┐х патрiярх Герш нiчого не говорив, вiн лише стояв, похилий,
немiчний, i слухав. Мовчали також його жiнка i сваха. Зате говорили дочки
Рiвка, а особливо Шприндзя.
Шприндзя не говорила, а кричала:
- Я не жидiвка! Я нiяка жидiвка! Яке мо║ дiло, що мо┐ батьки породили
мене такою! Чого вони вiд мене хочуть?!
- Дурна! Схаменись! - так само кричала на Шприндзю ┐┐ сестра Рiвка: -
Хто тебе пита║, чим ти хочеш бути? Не бачиш? Не бачиш? Не бачиш? Не бачиш
┐х? Не бачиш, що вони хочуть з нами зробити?