"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

- А сама навiть не доторкнулася до неї, - зауважила потвора з свинячим
писком. - Дивiться - в неї все людське, нiчого нашого i близько немає!
- Немає - так буде! - просурмив кiнський тулуб на слонячих ногах. - Для
початку прикрутимо їй совину голову. А замiсть рук примайструємо жаб'ячi
лапки. Нумо, до роботи!
Юрма зареготала i кинулася на Таню. Хтось збив її з нiг, чиїсь крижанi
кiгтi зiмкнулися на шиї...
I тiєї митi неначе вихор налетiв на Лису гору.
- Зупинiться! - пролунав голос Ядвiги Олiзарiвни. - Вiдiйдiть вiд неї!
її СТУПа з розгону врiзалася в натовп. Почувся трiск, стогони, гучнi
прокльони. Кiнський тулуб на слонячих ногах вiдлетiв далеко убiк i покотився
по схилу, пiдминаючи, наче дорожнiй коток, пiд себе всiх, хто траплявся на
його шляху.
- Ти що - вчадiла? - потираючи боки, поцiкавився тулуб. - Гадаєш, коли
старша вiдьма, то вже все дозволено, га?
- Вiдiйдiть вiд дитини, - повторила Ядвiга Олiзарiвна. - Всi вiдiйдiть.
Вона обережно взяла на руки знесилену Таню i перенесла її до СТУПи.
- Е, та вона з цiєю дiвчинкою збирається чкурнути вiд нас! - загугнявiв
кiнський тулуб, коли СТУПа почала пiднiматися в повiтря. - Не бувати цьому!
- Не бувати! - пiдхопив натовп i кинувся услiд за СТУПою. - Тримай її!
Тримай, поки не розiгналася!
Iкла та щелепи з хрумтiнням впивалися в дерев'янi борти, кiстлявi
пальцi хижо хапали повiтря, держална мiтел, мов списи, вдарялися в СТУПу. Та
Ядвiга Олiзарiвна спритно ухилялася вiд тих ударiв i сама щосили гамселила
мiтлою по пиках, клешнях i писках.
- Таню, нахились! - гукнула вона.
Проте було вже пiзно. Над головою у дiвчинки щось гримнуло, i дикий,
нестерпний бiль пронизав Таню наскрiзь. Вона скрикнула i втратила
свiдомiсть.

Опам'яталася Таня в самiтному будиночку.
За вiкном розвиднювалося. Ядвiга Олiзарiвна поралася бiля печi.
Вiдблиски вогню падали на її змарнiле обличчя.
- Прокинулася, дитино моя? - запитала вона, ледве дiвчинка розплющила
очi. - Боляче тобi, так?
- Дуже, - призналася Таня. їй нестерпно пекло всерединi, голова,
здавалося, от-от розколеться.
- Потерпи, дитинко, - сказала баба-яга. - Потерпи ще трiшечки... - Вона
процiдила через марлю склянку якогось вiдвару i дала Танi випити. - Зараз
буде легше.
- Менi так соромно за ту мiтлу... - з зусиллям вимовила Таня. - Вибач,
коли можеш.
Ядвiга Олiзарiвна погладила дiвчинку по головi.
- Вини твоєї тут немає, - сказала вона. - То все трапилося через мою
кляту забудькуватiсть. Такої ночi треба було ховати мiтлу подалi, а я
залишила її майже на дорозi. А без мене вона знає лише один шлях - на Лису
гору... Ну, гаразд, чого вже там жалiти! Головне, аби з тобою нiчого не
трапилося.
Таня раптом пiдвелася на лiжку.
- Ой, я ж забула про свою бабусю! А вона, мабуть, так хвилюється, так