"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора - А сама навiть не доторкнулася до неї, - зауважила потвора з свинячим
писком. - Дивiться - в неї все людське, нiчого нашого i близько немає! - Немає - так буде! - просурмив кiнський тулуб на слонячих ногах. - Для початку прикрутимо їй совину голову. А замiсть рук примайструємо жаб'ячi лапки. Нумо, до роботи! Юрма зареготала i кинулася на Таню. Хтось збив її з нiг, чиїсь крижанi кiгтi зiмкнулися на шиї... I тiєї митi неначе вихор налетiв на Лису гору. - Зупинiться! - пролунав голос Ядвiги Олiзарiвни. - Вiдiйдiть вiд неї! її СТУПа з розгону врiзалася в натовп. Почувся трiск, стогони, гучнi прокльони. Кiнський тулуб на слонячих ногах вiдлетiв далеко убiк i покотився по схилу, пiдминаючи, наче дорожнiй коток, пiд себе всiх, хто траплявся на його шляху. - Ти що - вчадiла? - потираючи боки, поцiкавився тулуб. - Гадаєш, коли старша вiдьма, то вже все дозволено, га? - Вiдiйдiть вiд дитини, - повторила Ядвiга Олiзарiвна. - Всi вiдiйдiть. Вона обережно взяла на руки знесилену Таню i перенесла її до СТУПи. - Е, та вона з цiєю дiвчинкою збирається чкурнути вiд нас! - загугнявiв кiнський тулуб, коли СТУПа почала пiднiматися в повiтря. - Не бувати цьому! - Не бувати! - пiдхопив натовп i кинувся услiд за СТУПою. - Тримай її! Тримай, поки не розiгналася! Iкла та щелепи з хрумтiнням впивалися в дерев'янi борти, кiстлявi пальцi хижо хапали повiтря, держална мiтел, мов списи, вдарялися в СТУПу. Та Ядвiга Олiзарiвна спритно ухилялася вiд тих ударiв i сама щосили гамселила мiтлою по пиках, клешнях i писках. Проте було вже пiзно. Над головою у дiвчинки щось гримнуло, i дикий, нестерпний бiль пронизав Таню наскрiзь. Вона скрикнула i втратила свiдомiсть. Опам'яталася Таня в самiтному будиночку. За вiкном розвиднювалося. Ядвiга Олiзарiвна поралася бiля печi. Вiдблиски вогню падали на її змарнiле обличчя. - Прокинулася, дитино моя? - запитала вона, ледве дiвчинка розплющила очi. - Боляче тобi, так? - Дуже, - призналася Таня. їй нестерпно пекло всерединi, голова, здавалося, от-от розколеться. - Потерпи, дитинко, - сказала баба-яга. - Потерпи ще трiшечки... - Вона процiдила через марлю склянку якогось вiдвару i дала Танi випити. - Зараз буде легше. - Менi так соромно за ту мiтлу... - з зусиллям вимовила Таня. - Вибач, коли можеш. Ядвiга Олiзарiвна погладила дiвчинку по головi. - Вини твоєї тут немає, - сказала вона. - То все трапилося через мою кляту забудькуватiсть. Такої ночi треба було ховати мiтлу подалi, а я залишила її майже на дорозi. А без мене вона знає лише один шлях - на Лису гору... Ну, гаразд, чого вже там жалiти! Головне, аби з тобою нiчого не трапилося. Таня раптом пiдвелася на лiжку. - Ой, я ж забула про свою бабусю! А вона, мабуть, так хвилюється, так |
|
|