"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

оглушливий голос:
- Стережися! Мiж нами людина!
Нарештi Ядвiга Олiзарiвна закiнчила покривати СТУПу лаком. Вона
спрямувала на неї долонi, щось проказала незрозумiлою скоромовкою - i СТУПа,
слухняно пiднявшись над землею, розчинилася в повiтрi. А Ядвiга Олiзарiвна
присiла на морiжок i задумалася про те, що не сьогоднi-завтра доведеться
покидати цю землю, де їй з Аристархом несподiвано довелося зазнати стiльки
доброго...
Вона так замислилася, що не звернула уваги на слабкий, вiддалений голос
дiвчинки, який долинув вiд самiтного будиночка. Через деякий час Ядвiга
Олiзарiвна пiдвелася з землi i поволi пiшла лугом, пестливо доторкуючись
рукою до голiвок зарошених вже квiтiв.
"От i все, - втомлено подумала вона, коли зайшла до хати. - Шкода, дуже
шкода..."
Свiтла запалювати вона не стала. Очi баби-яги бачили вночi не гiрше,
нiж удень. До того ж, зiйшов повен мiсяць.
Ядвiга Олiзарiвна рушила було до постелi, та раптом заклякла, мов
укопана, їй здалося, нiби в кiмнатi чогось не вистачає. Але чого - зрозумiти
не могла.
На всяк випадок вона запалила каганця i уважно обвела поглядом кiмнату.
Тут начебто все стояло на своїх мiсцях. Кухлики, миски, снопики трав...
Тодi вона вийшла в сiни, виглянула на подвiр'я. I раптом її мов морозом
обсипало: в будинку не було мiтли!
Ядвiга Олiзарiвна двiчi обiйшла навколо обiйстя. Потiм подалася туди,
де над землею погойдувалася невидима СТУПа. Проте мiтли не було i там.
Ядвiга Олiзарiвна прожогом кинулася до хати, розвела в печi вогонь,
заповнила горнятко лише їй вiдомими травами i, коли вода закипiла, перенесла
горнятко на стiл. Потiм взялася чаклувати над ним.
Через хвилину пара, що стовпом пiднялася з горнятка, засвiтилася
зсередини. В тому свiтлi з'явилося зображення якоїсь дiвчинки. Придивившись,
Ядвiга Олiзарiвна розпiзнала у нiй Таню.
Ось дiвчинка зайшла на подвiр'я, озирнулася, i її вуста щось вимовили.
Ядвiга Олiзарiвна здогадалася, що Таня покликала її. По тому вiд стiни
вiдштовхнулася мiтла. Погойдуючись, вона пiдпливла до дiвчинки.
Ядвiзi Олiзарiвнi перехопило подих. Цiєї ночi, так, саме цiєї ночi,
коли в небi сходив повен мiсяць, жодному з людей нi в якому разi не можна
було доторкуватися до мiтли!
Застиглими очима Ядвiга Олiзарiвна стежила за тим, як Таня присiла на
держално, як мiтла прожогом шугонула вгору i подалася в напрямку Лисої
гори...

Бичачi, собачi i гадючi очi дружно втупилися в Таню. Юрма гойднулася i
розлючено загудiла.
- Е-е, стривайте! - вигукнула раптом кривобока потвора з свинячим
писком. - Та вона ж верхи на мiтлi! I мiтла та належить нашiй Ядвiзi
Олiзарiвнi!
Все заглушив зловтiшний регiт. Якийсь висхлий скелет у захватi ляснув
клешнями по колiнах:
- Оце так Олiзарiвна! Це ж треба - в таку нiч прислати нам в подарунок
людську дитину!