"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

рiчковим пiсочком дорiжку вiд ворiт до ганку. Степан з Василем облизували
подряпанi, побитi молотком пальцi.
Кiт Аристарх, вгледiвши свою хазяйку в такому станi, вигнув спину
горбом i на всяк випадок озирнувся в бiк бузинових кущiв.
- Що це з тобою? - запитав вiн. - Ти ж сама на себе не схожа!
- А, все одно! - вигукнула Ядвiга Олiзарiвна. - Це навiть на краще!
Вона пiдбiгла до Танi, мiцно притисла її до себе i, витираючи рукавом
сльози, додала:
- Нехай сьогоднi i на нашiй вулицi буде свято! Повинно, врештi, воно
колись прийти й до нас, правильно я кажу, Аристарху? Ет, хлопчики мої любi,
ви навiть не уявляєте собi, яке то величезне, неймовiрне щастя - бути просто
людиною!
- Ой, бабусю, та ти ж мене задушиш! - скрикнула Таня i мiцно охопила
шию Ядвiги Олiзарiвни. - Ой, яка ж ти у нас зараз гарна! Коли б то ти лише
знала, яка ти у нас гарна!
- Що?
Ядвiга Олiзарiвна обережно, мов кришталеву вазу, поставила дiвчинку на
землю.
- Що ти сказала? - недовiрливо запитала вона. - Хлопцi, я правильно
почула?
Степан на знак згоди кивнув головою. Так, Таня казала чистiсiньку
правду. Перед ними стояла найкрасивiша з бабусь. В усякому разi, в їхнiх
Горобцях такої ще не було.
А Василь поколупався черевиком в землi, навiщось зафутболив камiнець i
визнав:
- Хотiв би я мати таку бабусю...
- Запiзнився, - заперечила Таня. - Ми вже запросили її до себе.
Ядвiга Олiзарiвна охопила руками дитячi голови.
- Ох, ви, малята мої, - зворушено мовила вона. - Коли б то ви лише
знали, скiльки радощiв доставили менi... Ну, як їм вiддячити за все це? -
звернулася вона до Аристарха.
Той замислено почухав лапою за вухом.
- Не можу зрозумiти, чому воно так виходить, - обiзвався вiн по
паузi. - Зроблять тобi добра, допустимо, на кухоль молока - а тобi
обов'язково хочеться розплатитися за десять...
- Кому що, а курцi просо, - посмiхнулася Ядвiга Олiзарiвна. - То як же
менi вiддячити вам за все, що ви менi зробили?
- Ну, що ти, бабуню! - заперечила Таня. - Навiщо нам дякувати? Ми ж
просто так допомагали, вiд чистого серця...
- Воно, виявляється, i в мене ще є, - зауважила Ядвiга Олiзарiвна. -
Ех, так тому й бути!
I баба-яга рiшучим кроком попрямувала до хати.


ПОЛЬОТИ НА МIТЛI

Дiти перезирнулися мiж собою.
- Що з нею? - запитала Таня.
- Здається, вона щось задумала, - висловив здогад Василь. - Але що
саме? Ти не знаєш, Аристарху?