"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу авторарiчковим пiсочком дорiжку вiд ворiт до ганку. Степан з Василем облизували
подряпанi, побитi молотком пальцi. Кiт Аристарх, вгледiвши свою хазяйку в такому станi, вигнув спину горбом i на всяк випадок озирнувся в бiк бузинових кущiв. - Що це з тобою? - запитав вiн. - Ти ж сама на себе не схожа! - А, все одно! - вигукнула Ядвiга Олiзарiвна. - Це навiть на краще! Вона пiдбiгла до Танi, мiцно притисла її до себе i, витираючи рукавом сльози, додала: - Нехай сьогоднi i на нашiй вулицi буде свято! Повинно, врештi, воно колись прийти й до нас, правильно я кажу, Аристарху? Ет, хлопчики мої любi, ви навiть не уявляєте собi, яке то величезне, неймовiрне щастя - бути просто людиною! - Ой, бабусю, та ти ж мене задушиш! - скрикнула Таня i мiцно охопила шию Ядвiги Олiзарiвни. - Ой, яка ж ти у нас зараз гарна! Коли б то ти лише знала, яка ти у нас гарна! - Що? Ядвiга Олiзарiвна обережно, мов кришталеву вазу, поставила дiвчинку на землю. - Що ти сказала? - недовiрливо запитала вона. - Хлопцi, я правильно почула? Степан на знак згоди кивнув головою. Так, Таня казала чистiсiньку правду. Перед ними стояла найкрасивiша з бабусь. В усякому разi, в їхнiх Горобцях такої ще не було. А Василь поколупався черевиком в землi, навiщось зафутболив камiнець i визнав: - Запiзнився, - заперечила Таня. - Ми вже запросили її до себе. Ядвiга Олiзарiвна охопила руками дитячi голови. - Ох, ви, малята мої, - зворушено мовила вона. - Коли б то ви лише знали, скiльки радощiв доставили менi... Ну, як їм вiддячити за все це? - звернулася вона до Аристарха. Той замислено почухав лапою за вухом. - Не можу зрозумiти, чому воно так виходить, - обiзвався вiн по паузi. - Зроблять тобi добра, допустимо, на кухоль молока - а тобi обов'язково хочеться розплатитися за десять... - Кому що, а курцi просо, - посмiхнулася Ядвiга Олiзарiвна. - То як же менi вiддячити вам за все, що ви менi зробили? - Ну, що ти, бабуню! - заперечила Таня. - Навiщо нам дякувати? Ми ж просто так допомагали, вiд чистого серця... - Воно, виявляється, i в мене ще є, - зауважила Ядвiга Олiзарiвна. - Ех, так тому й бути! I баба-яга рiшучим кроком попрямувала до хати. ПОЛЬОТИ НА МIТЛI Дiти перезирнулися мiж собою. - Що з нею? - запитала Таня. - Здається, вона щось задумала, - висловив здогад Василь. - Але що саме? Ти не знаєш, Аристарху? |
|
|