"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора - Я знаю стiльки ж, скiльки й ти, - вiдказав той.
В цю хвилину баба-яга знову з'явилася на ганку. В її руках тремтiла мiтла. - Ех, так тому й бути! - бадьоро повторила вона. - Ну, хто хоче першим сiсти на неї? - Я! - вихопилося у Василя. - А взагалi... тут Танька повинна бути першою. - Таня, а не Танька, - поправила його Ядвiга Олiзарiвна. - Хоча в iншому ти маєш рацiю. Таня з побоюванням простягнула руку до мiтли. Звичайнiсiнька мiтла. Дерев'яний держак. Верболозове лозиняччя, що мiцно перев'язане нейлоновою, здається, мотузкою. Аж дивно, що вона може лiтати... - Але ж... я не знаю, як на неї сiдають, - нерiшуче боронилася Таня. - Тут i знати нiчого, - вiдказала баба-яга. - Сiдай, як тобi зручно. Можеш навiть лягати на неї. Головне - нiчого не бiйся... Е-е, нi, за руку, цур, не хапатися! - смiючись, застерегла вона i вiдiйшла на два кроки. - А то, чого доброго, полечу разом з тобою. - А скiльки в нiй кiнських сил? - поцiкавився Василь. - Для тебе вистачить, - заспокоїв його Аристарх. Таня обережно присiла на кiнець держака i мiцно заплющила очi. Вона все чекала, що от-от має трапитися щось страшне. - Не бiйся, дитинко, - пiдбадьорювала її баба-яга. - Нумо, смiливiше! Коли Таня наважилася розплющити очi, виявилося, що мiтла застигла в метрi над землею. Вона злегка погойдувалася, начебто роздумувала, чи варто їй взагалi летiти, а коли летiти, то в який бiк. ще й з спинкою. "I зовсiм не страшно, - подумала Таня. - Можна навiть пiднятися трохи вище..." Тої ж митi мiтла слухняно пiднялася на пiвметра. Таня зробила ще одне коло i озирнулася. Виявляється, вона й не помiтила, як злетiла досить таки височенько. Внизу, задерши голови, за нею уважно спостерiгали Степан, кiт Аристарх i бабуся. Вiдтепер Таня навiть в думках називала Ядвiгу Олiзарiвну бабусею. Одному лише Василевi нетерпеливиться. Вiн тупцює на мiсцi, мов прив'язаний кiнь, i погрожує їй кулаком. Либонь, чекання його вже вичерпалося. Мiтла, все так же слухняно виконуючи її команду, опустилася на морiжок перед ганком. - Ну, як там? - запитав Василь. Таня не встигла й вуст розтулити, як вiн вже тримався за держак, мов за кiнську гриву. - Пiшла-а! - войовниче заволав Василь. В ту ж мить трапилося несподiване. Мiтла, мов наполохана птаха, рвонула з такою швидкiстю, нiби її хтось висмикнув з-пiд Василя. А хлопець так i завмер розчепiрою. Лише переводив вражений погляд то на мiтлу, що вже губилася в високостi, то на те мiсце, де вона щойно була, то на Аристарха, що, схопившись вiд смiху за живiт, катався по травi. - Що це з нею? - запитав безталанний вершник Ядвiгу Олiзарiвну. - Блекоти об'їлася, чи що? - Те ж саме вона зараз думає про тебе, - з реготом пояснив Аристарх. Ядвiга Олiзарiвна теж не втрималася i посмiхнулася. |
|
|