"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Я знаю стiльки ж, скiльки й ти, - вiдказав той.
В цю хвилину баба-яга знову з'явилася на ганку. В її руках тремтiла
мiтла.
- Ех, так тому й бути! - бадьоро повторила вона. - Ну, хто хоче першим
сiсти на неї?
- Я! - вихопилося у Василя. - А взагалi... тут Танька повинна бути
першою.
- Таня, а не Танька, - поправила його Ядвiга Олiзарiвна. - Хоча в
iншому ти маєш рацiю.
Таня з побоюванням простягнула руку до мiтли. Звичайнiсiнька мiтла.
Дерев'яний держак. Верболозове лозиняччя, що мiцно перев'язане нейлоновою,
здається, мотузкою. Аж дивно, що вона може лiтати...
- Але ж... я не знаю, як на неї сiдають, - нерiшуче боронилася Таня.
- Тут i знати нiчого, - вiдказала баба-яга. - Сiдай, як тобi зручно.
Можеш навiть лягати на неї. Головне - нiчого не бiйся... Е-е, нi, за руку,
цур, не хапатися! - смiючись, застерегла вона i вiдiйшла на два кроки. - А
то, чого доброго, полечу разом з тобою.
- А скiльки в нiй кiнських сил? - поцiкавився Василь.
- Для тебе вистачить, - заспокоїв його Аристарх.
Таня обережно присiла на кiнець держака i мiцно заплющила очi. Вона все
чекала, що от-от має трапитися щось страшне.
- Не бiйся, дитинко, - пiдбадьорювала її баба-яга. - Нумо, смiливiше!
Коли Таня наважилася розплющити очi, виявилося, що мiтла застигла в
метрi над землею. Вона злегка погойдувалася, начебто роздумувала, чи варто
їй взагалi летiти, а коли летiти, то в який бiк.
Сидiти на мiтлi було дуже зручно. Точнiсiнько, як на широкiй лавi, та
ще й з спинкою.
"I зовсiм не страшно, - подумала Таня. - Можна навiть пiднятися трохи
вище..."
Тої ж митi мiтла слухняно пiднялася на пiвметра.
Таня зробила ще одне коло i озирнулася. Виявляється, вона й не
помiтила, як злетiла досить таки височенько. Внизу, задерши голови, за нею
уважно спостерiгали Степан, кiт Аристарх i бабуся. Вiдтепер Таня навiть в
думках називала Ядвiгу Олiзарiвну бабусею. Одному лише Василевi
нетерпеливиться. Вiн тупцює на мiсцi, мов прив'язаний кiнь, i погрожує їй
кулаком. Либонь, чекання його вже вичерпалося.
Мiтла, все так же слухняно виконуючи її команду, опустилася на морiжок
перед ганком.
- Ну, як там? - запитав Василь. Таня не встигла й вуст розтулити, як
вiн вже тримався за держак, мов за кiнську гриву.
- Пiшла-а! - войовниче заволав Василь.
В ту ж мить трапилося несподiване. Мiтла, мов наполохана птаха, рвонула
з такою швидкiстю, нiби її хтось висмикнув з-пiд Василя. А хлопець так i
завмер розчепiрою. Лише переводив вражений погляд то на мiтлу, що вже
губилася в високостi, то на те мiсце, де вона щойно була, то на Аристарха,
що, схопившись вiд смiху за живiт, катався по травi.
- Що це з нею? - запитав безталанний вершник Ядвiгу Олiзарiвну. -
Блекоти об'їлася, чи що?
- Те ж саме вона зараз думає про тебе, - з реготом пояснив Аристарх.
Ядвiга Олiзарiвна теж не втрималася i посмiхнулася.