"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

До-ре-мi-фа-мняу-сi,
Що накрали, принесiть...


ЧУДОВИЙ ДЕНЬ

На третiй ранок Ядвiга Олiзарiвна з полегшенням зiтхнула i сказала бабi
Марiї:
- Отепер можеш вставати.
Баба Марiя обережно сповзла з лiжка i з побоюванням ступила на хвору
ногу. По тому ступила сильнiше, нарештi тупнула i здивовано зауважила:
- Здається, вже не болить. I справдi, хоч до танку йди.
Вона перевела погляд на Ядвiгу Олiзарiвну, i в її очах з'явилися
сльози.
- Не знаю, як i дякувати тобi...
- А нiяк, - вiдказала на те баба-яга. - I чого це ти стоїш, мов той
знак запитання? Що, цiпок шукаєш? Так вiн же тобi бiльше не потрiбен!
- Як це - не потрiбен? - здивувалася баба Марiя. - Без нього я кроку не
ступлю...
- А ти спробуй лише, спробуй, - загадково посмiхаючись, пiд'юджувала її
Ядвiга Олiзарiвна. - Ну, смiливiше!
Баба Марiя наперед закусила вуста вiд неминучого, як їй здавалося, болю
i почала повiльно випростовуватися. Через якусь мить в її очах промайнули
першi ознаки зачудування: болю не було.
- Давай, давай, - пiдбадьорювала її Ядвiга Олiзарiвна. - Ще трiшечки,
ще...
Баба Марiя почала випростовуватися швидше. I чим бiльше вона це робила,
тим виразнiше на її обличчi вiдбивалися подив, радiсть i навiть переляк.
Нарештi вона випросталася на весь зрiст, обмацала поперека i, з
побожнiстю дивлячись на Ядвiгу Олiзарiвну, сказала:
- От... рiвно стою. Невже це менi не сниться? Я - стою... Яке щастя!
Через хвилину баба Марiя прийшла до тями. Проте, мабуть, не зовсiм, бо
замiсть того, аби смiятися, чомусь заплакала. Не iнакше як з радощiв.
Не менше вiд хворої був вражений i досвiдчений лiкар Михайло
Олексiйович. Вiн тiльки-но повернувся з обласного центру i одразу ж поспiшив
до баби Марiї.
Хоча спочатку Михайло Олексiйович не дуже дивувався. Вiн натискував на
хвору ногу то в одному, то в iншому мiсцi i неуважно вислуховував захоплену
розповiдь баби Марiї про те, яка Ядвiга Олiзарiвна чарiвниця.
- Так-так, звичайно, - притакував вiн. - Нi, тут начебто все гаразд...
Так-так, звiсно, народна медицина ще не вичерпала своїх можливостей...
Та коли пiсля огляду баба Марiя моторно обiгнала Михайла Олексiйовича,
щоб вiдчинити перед ним дверi, - досвiдчений лiкар витис iз себе щось схоже
на кудкудакання i втупився в неї приголомшеним поглядом.
- Це... це що таке? - нарештi запитав вiн i, немов дуло пiстолета,
наставив перед собою вказiвний палець.
- Де? - запитала баба Марiя i злякано повела очима в напрямку
лiкаревого пальця.
Палець вказував на її поперек.
- То все вона... Ядвiга Олiзарiвна... Це її чарiвнi руки!.. -