"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора До-ре-мi-фа-мняу-сi,
Що накрали, принесiть... ЧУДОВИЙ ДЕНЬ На третiй ранок Ядвiга Олiзарiвна з полегшенням зiтхнула i сказала бабi Марiї: - Отепер можеш вставати. Баба Марiя обережно сповзла з лiжка i з побоюванням ступила на хвору ногу. По тому ступила сильнiше, нарештi тупнула i здивовано зауважила: - Здається, вже не болить. I справдi, хоч до танку йди. Вона перевела погляд на Ядвiгу Олiзарiвну, i в її очах з'явилися сльози. - Не знаю, як i дякувати тобi... - А нiяк, - вiдказала на те баба-яга. - I чого це ти стоїш, мов той знак запитання? Що, цiпок шукаєш? Так вiн же тобi бiльше не потрiбен! - Як це - не потрiбен? - здивувалася баба Марiя. - Без нього я кроку не ступлю... - А ти спробуй лише, спробуй, - загадково посмiхаючись, пiд'юджувала її Ядвiга Олiзарiвна. - Ну, смiливiше! Баба Марiя наперед закусила вуста вiд неминучого, як їй здавалося, болю i почала повiльно випростовуватися. Через якусь мить в її очах промайнули першi ознаки зачудування: болю не було. - Давай, давай, - пiдбадьорювала її Ядвiга Олiзарiвна. - Ще трiшечки, Баба Марiя почала випростовуватися швидше. I чим бiльше вона це робила, тим виразнiше на її обличчi вiдбивалися подив, радiсть i навiть переляк. Нарештi вона випросталася на весь зрiст, обмацала поперека i, з побожнiстю дивлячись на Ядвiгу Олiзарiвну, сказала: - От... рiвно стою. Невже це менi не сниться? Я - стою... Яке щастя! Через хвилину баба Марiя прийшла до тями. Проте, мабуть, не зовсiм, бо замiсть того, аби смiятися, чомусь заплакала. Не iнакше як з радощiв. Не менше вiд хворої був вражений i досвiдчений лiкар Михайло Олексiйович. Вiн тiльки-но повернувся з обласного центру i одразу ж поспiшив до баби Марiї. Хоча спочатку Михайло Олексiйович не дуже дивувався. Вiн натискував на хвору ногу то в одному, то в iншому мiсцi i неуважно вислуховував захоплену розповiдь баби Марiї про те, яка Ядвiга Олiзарiвна чарiвниця. - Так-так, звичайно, - притакував вiн. - Нi, тут начебто все гаразд... Так-так, звiсно, народна медицина ще не вичерпала своїх можливостей... Та коли пiсля огляду баба Марiя моторно обiгнала Михайла Олексiйовича, щоб вiдчинити перед ним дверi, - досвiдчений лiкар витис iз себе щось схоже на кудкудакання i втупився в неї приголомшеним поглядом. - Це... це що таке? - нарештi запитав вiн i, немов дуло пiстолета, наставив перед собою вказiвний палець. - Де? - запитала баба Марiя i злякано повела очима в напрямку лiкаревого пальця. Палець вказував на її поперек. - То все вона... Ядвiга Олiзарiвна... Це її чарiвнi руки!.. - |
|
|