"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Лежи, лежи, - наказала Ядвiга Олiзарiвна. - Рано ще тобi вставати.
- Так господарство ж без догляду, - спробувала протестувати баба
Марiя. - Яке не є, а догляду все ж вимагає. Та й обiд готувати треба.
- Нiкуди воно не дiнеться, те твоє господарство, - зауважила Ядвiга
Олiзарiвна. - От вилiкую тебе, голубко, i станеш ти знову як молода. I ноги
вилiкую, i прострiли. Отодi i вгостиш своїм обiдом. А поки що лежи. Спи.
Коли баба Марiя заснула, Ядвiга Олiзарiвна пiдiйшла до вицвiлої
фотокартки, що висiла на стiнi бiля вiкна, i довго розглядала портрет
маленької дiвчинки з переляканими оченятами.
- I нiхто не здогадається, що це я сама i є, - прошепотiла вона. - Та я
й сама не здогадалася б, якби не знала... - Тодi помовчала i трохи згодом
додала: - А Таня, здається, схожа на мене...

Два днi i двi ночi не вiдходила Ядвiга Олiзарiвна вiд баби Марiї. Вона
невтомно розтирала її спину якимись пахучими мазями, поїла вiдварами,
ставила компреси. I все не дозволяла пiднiматися з лiжка.
- Лежи, лежи, - повторювала вона. - Нехай воно краще пощезне, те
господарство. Здоров'я куди важливiше.
Проте господарство i не думало нiкуди щезати. Таня легко справлялася з
ним.
Чимало допомагав їй i Степан. Вiн рубав дрова, носив воду, при потребi
бiгав до господарчої крамницi.
Навiть Василь i той, повертаючись вiд самiтного будиночка, кiлька разiв
стукнув молотком по воротах баби Марiї - прибивав ослаблi завiси. Пiсля
цього кивнув у бiк вiкна, за яким виднiлася постать Ядвiги Олiзарiвни.
- Передай їй, що нехай спокiйно топить свою пiч, - сказав вiн. - Все
зроблено по вищому класу.
- Та ти заходь, - припрошувала його Таня.
- Ще чого, - пробурчав Василь. - Стану я заходити до якогось
дiвчиська... О, та у вас же дошки ледве тримаються! Ану, бiжи за гвiздками!
Не нудьгувала i баба Марiя. Ядвiга Олiзарiвна невтомно розпитувала
хвору про її дитячi роки i про тих, хто тодi мешкав поруч з нею. Особливо
вона цiкавилася Петром Кравчуком - сусiдою, котрий жив трохи вище по вулицi.
I хоча баба Марiя вже й забула, який вiн на вигляд, проте й до цього часу
пам'ятала його добрi руки i веселi жарти. А ще вона в дитинствi чула вiд
когось, нiби Петро Кравчук був єдиною людиною, хто дуже побивався за тiткою
Катрею.
Почувши про це, Ядвiга Олiзарiвна зненацька зблiдла.
- Що з вами? - занепокоїлась баба Марiя. - Вам погано?
- Нiчого... Менi вже краще, - прошепотiла Ядвiга Олiзарiвна. -
Розповiдай далi, прошу тебе!
Нудьгував хiба що один Аристарх. Удень вiн нi на крок не вiдходив вiд
хлопцiв, пiдносив їм дошки, розчин i поїдав усе, що вони приносили з собою.
А увечерi кiт видирався на дах i тоскним поглядом вдивлявся в такi близькi i
водночас такi недосяжнi для нього Горобцi. Часом йому ввижалося, що там, на
даху баби Марiїної хати, сидить Мурка i теж дивиться в його бiк.
Проте Ядвiга Олiзарiвна наказала йому стерегти будинок, а ослухатися її
Аристарх i в думках не мав. Тому вiн, обiпершись спиною об новий димар,
годинами сидiв на даху i смутним голосом наспiвував: