"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора - Лежи, лежи, - наказала Ядвiга Олiзарiвна. - Рано ще тобi вставати.
- Так господарство ж без догляду, - спробувала протестувати баба Марiя. - Яке не є, а догляду все ж вимагає. Та й обiд готувати треба. - Нiкуди воно не дiнеться, те твоє господарство, - зауважила Ядвiга Олiзарiвна. - От вилiкую тебе, голубко, i станеш ти знову як молода. I ноги вилiкую, i прострiли. Отодi i вгостиш своїм обiдом. А поки що лежи. Спи. Коли баба Марiя заснула, Ядвiга Олiзарiвна пiдiйшла до вицвiлої фотокартки, що висiла на стiнi бiля вiкна, i довго розглядала портрет маленької дiвчинки з переляканими оченятами. - I нiхто не здогадається, що це я сама i є, - прошепотiла вона. - Та я й сама не здогадалася б, якби не знала... - Тодi помовчала i трохи згодом додала: - А Таня, здається, схожа на мене... Два днi i двi ночi не вiдходила Ядвiга Олiзарiвна вiд баби Марiї. Вона невтомно розтирала її спину якимись пахучими мазями, поїла вiдварами, ставила компреси. I все не дозволяла пiднiматися з лiжка. - Лежи, лежи, - повторювала вона. - Нехай воно краще пощезне, те господарство. Здоров'я куди важливiше. Проте господарство i не думало нiкуди щезати. Таня легко справлялася з ним. Чимало допомагав їй i Степан. Вiн рубав дрова, носив воду, при потребi бiгав до господарчої крамницi. Навiть Василь i той, повертаючись вiд самiтного будиночка, кiлька разiв стукнув молотком по воротах баби Марiї - прибивав ослаблi завiси. Пiсля цього кивнув у бiк вiкна, за яким виднiлася постать Ядвiги Олiзарiвни. зроблено по вищому класу. - Та ти заходь, - припрошувала його Таня. - Ще чого, - пробурчав Василь. - Стану я заходити до якогось дiвчиська... О, та у вас же дошки ледве тримаються! Ану, бiжи за гвiздками! Не нудьгувала i баба Марiя. Ядвiга Олiзарiвна невтомно розпитувала хвору про її дитячi роки i про тих, хто тодi мешкав поруч з нею. Особливо вона цiкавилася Петром Кравчуком - сусiдою, котрий жив трохи вище по вулицi. I хоча баба Марiя вже й забула, який вiн на вигляд, проте й до цього часу пам'ятала його добрi руки i веселi жарти. А ще вона в дитинствi чула вiд когось, нiби Петро Кравчук був єдиною людиною, хто дуже побивався за тiткою Катрею. Почувши про це, Ядвiга Олiзарiвна зненацька зблiдла. - Що з вами? - занепокоїлась баба Марiя. - Вам погано? - Нiчого... Менi вже краще, - прошепотiла Ядвiга Олiзарiвна. - Розповiдай далi, прошу тебе! Нудьгував хiба що один Аристарх. Удень вiн нi на крок не вiдходив вiд хлопцiв, пiдносив їм дошки, розчин i поїдав усе, що вони приносили з собою. А увечерi кiт видирався на дах i тоскним поглядом вдивлявся в такi близькi i водночас такi недосяжнi для нього Горобцi. Часом йому ввижалося, що там, на даху баби Марiїної хати, сидить Мурка i теж дивиться в його бiк. Проте Ядвiга Олiзарiвна наказала йому стерегти будинок, а ослухатися її Аристарх i в думках не мав. Тому вiн, обiпершись спиною об новий димар, годинами сидiв на даху i смутним голосом наспiвував: |
|
|