"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

ДОПОМОГА

На Аристархове щастя, в цю хвилину наспiла Таня.
Вона побачила, як страждає Аристарх, як Степан з Василем витирають
мокрi чуби, i вдарила руками об поли.
- Та хiба ж так можна? - вигукнула вона. - Вiн вам що - корова?
Аристарх хлюпнув носом i осудливо скосив очi на Степана.
- От бачиш... Ех ти, а ще обiцяв з мене зробити красеня!
- Вiн же i хотiв так зробити, - зауважила Таня. - Тiльки не знав, як це
робиться.
- А ти знаєш?
- Знаю.
Таня вийняла з свого волосся гребiнець i стала- обережно причiсувати
ним розкуйовджену котячу шерсть.
- Ось як треба, - примовляла вона. - Одну ворсинку, iншу... Ну як - не
боляче?
- Нi-i, - задоволене муркнув Аристарх. - Зовсiм не те, що у цих
гицелiв. Продовжуй, будь ласка, в тому ж дусi.
Василь дивився, дивився i, врештi, не витримав.
- Так ти його й до Нового року не причешеш, - сказав вiн. - Може, йому
все ж таки краще викупатися?
Iз Аристархової горлянки вирвався панiчний стогiн. Схоже, чаклунський
кiт понад усе боявся купатися.
- А без цього не можна? - запитав вiн.
- Мабуть, нi, - вiдказав Степан. - Сам бачиш, стiльки з тебе лiзе
шерстi. Чого доброго, ще й лисим станеш. А от викупаєшся - i шерсть одразу ж
зробиться пухнастою.
- Як у Мурки?
- Навiть ще пухнастiшою.
Аристарх зiтхнув, немов перед стрибком з десятого поверху.
- Може... може, спочатку пiдемо до хазяйки? При нiй я i викупаюся... А
вона, коли щось трапиться...
- А чого ж, можна, - згодилася Таня. - I поки хлопцi тебе купатимуть, я
пiч побiлю. До речi, там я й шаплик бачила. Добрий шаплик, якраз для тебе.
Через якусь годину iз Горобцiв в напрямку самiтного будиночку вирушила
колона. Василь iшов попереду. Вiн вiв важко навантаженого велосипеда. На
кермi погойдувалося вiдро, в яке Таня поклала чавунець з крейдою, щiтки та
ганчiрки. На багажнику хлопцi примостили кiлька обрiзкiв дощок i пакунок з
провiзiєю.
Степан нiс глечика з молоком. Аристарх iшов поруч з ним i весь час
попереджував:
- Гляди не спiткнися...
На його лапi висiв вузлик з милом та рушником.
Ядвiга Олiзарiвна, як i до того, зустрiла хлопцiв не дуже привiтно. В
її очах проглядала настороженiсть. Лише тодi, коли слiдом за хлопцями у двiр
увiйшла Таня, обличчя баби-яги посвiтлiшало.
- Ну, кажiть, з чим прийшли? - спитала вона. - Тiльки швидше, а то менi
нiколи.