"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Вони вирiшили нам допомогти, - сказав Аристарх. - Вiкно помити, пiч
побiлити...
- Коли ви, звiсно, не заперечуєте, - додала Таня. - Ось бачите - я й
крейду взяла, i щiтки теж...
- А оце навiщо? - баба-яга показала на дошки.
- Як навiщо? - подав голос Василь. - Схiдцi треба вiдремонтувати?
Треба. А потiм я завiсу приб'ю до дверей.
Ядвiга Олiзарiвна похитала головою.
- I треба ж до такого додуматися... Та варто менi лише сказати, кому
потрiбно - i поруч з цiєю хатою виросте справжнiй палац! З басейном i
мармуровими сходами, зi слугами i верблюдами...
- Палац - це добре, - вiдказала Таня. - Але вiд того у хатi чистiше не
стане, правда?
- Показуха всi цi вашi палаци, - бовкнув i собi Василь. -
Окозамилювання.
Ядвiга Олiзарiвна кинула швидкий погляд на Василя.
- Не розумiю, що ти хочеш цим сказати.
- А чого ж тут не розумiти? Це коли помив руки з милом, а вуха все одно
бруднi.
Ядвiга Олiзарiвна не витримала i засмiялася.
- Робiть, що хочете, - здалася вона.
- А я буду купатися, - оголосив Аристарх. - Хоч кiлька днiв поживу
нормальним котом. Що ти на це скажеш?
Ядвiга Олiзарiвна лише руками розвела.
- О! Вони вже й тебе вмовили!
Робота закипiла. Таня пiдмела пiдлогу, зняла мiтелкою павутиння i
заходилася бiлити.
Василь вовтузився з дверима. Цвяхи вiн тримав у ротi - вони стирчали,
немов котячi вуса.
Степан принiс з рiчки два вiдра води i вилив її у шаплик. Третє вiдро
вiн поставив на вогонь. Аристарх ходив слiдом за новим товаришем i важко
зiтхав.
Ядвiга Олiзарiвна подалася до своєї СТУПи. Де та знаходилася, нiхто не
знав, бо баба-яга, вийшовши за ворота, одразу ж розчинялася в повiтрi.
Але, мабуть, їй там працювалося не дуже, тому що вона раз по раз
виникала на подвiр'ї.
- Як справи? - цiкавилася вона в Степана.
- Нормально, - вiдказував той. - Зараз нагрiється вода i можна буде
купатися.
Вiд тих слiв Аристарх здригався i сумовито поглядав в бiк бузкових
кущiв.
- Обов'язково з милом? - вже вкотре цiкавився вiн.
- Обов'язково.
- А без нього не можна?
- Не можна. Без мила не вiдмиєшся.
- Ну-ну, - чи то схвально, чи то осудливо промовляла Ядвiга Олiзарiвна
i рушала до хати. По дорозi вона обережно обходила Василя, що завзято
вимахував молотком перед дверима.
- Та зняв би ти того шолома, - нарештi не втрималася вона.
Василь послухав її. I нiчого з ним не трапилося.