"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

бiйся, я добра чарiвниця. Допомагаю подорожнiм, вiщую долю.
- А я не даю їй сумувати, - втрутилася сорока. - Я весела, зi мною не
знудишся.
Жiнка кивнула головою i замислилася.
- Звичайно, нi-нi, та й згадаєш тих, вiд кого подалася в цю самотину, -
продовжувала вона. - От поглянь-но сюди... - Жiнка пiдвела Таню до великої
фотокартки, на якiй було зображено групу хлопчикiв та дiвчаток. В нижньому
кутку стояв напис: "Третiй клас Староiванiвської семирiчної школи". Бачиш цю
дiвчинку в останньому ряду? То я.
Таня довго розглядала фотокартку. Дiвчинка була негарною з обличчя,
мала свiтлi бровенята i зляканi, ображенi очi.
- А хто отой хлопчик, котрий, здається, вам щось говорить? - запитала
вона.
- Це Петько Чередник, - вiдповiла жiнка i сумовито посмiхнулася. - Вiн,
либонь, був чи не слабкiший вiд мене. Проте тут штовхнув так, що я трохи не
вилетiла за кадр. Не хотiв, бач, Петько Чередник, аби я навiть на фотокартцi
стояла поруч з ним... - Жiнка тихо зiтхнула. - А вже про те, щоб стояти
поруч з тими, хто в першому ряду - про це я навiть не мрiяла.
- Я теж стою на фотокартцi в останньому ряду, - призналася Таня. - I
теж у третьому класi.
Чарiвниця лагiдно обняла Таню за плечi.
- Отаким було моє дитинство, - сказала вона. - Нi, я зовсiм не
ображаюся на Петька Чередника чи будь-кого iншого. Але й збиткувань над
собою теж стерпiти не могла... - Вона знову взялася за шитво. - I не думай,
будь ласка, що тут нудно. Я багато чого вмiю, розбираюся в лiкарських
рослинах, розумiю пташинi голоси. А тому, хто в цьому щось тямить,
нудьгувати не доводиться.
I все ж з грудей доброї чарiвницi вирвалося зiтхання.
- Так що самотнiсть - не така вже й погана рiч. Особливо коли поруч з
тобою маленький товариш - песик, вивiрка чи оленятко...
- Сорока набагато краща, - авторитетно виголосила сорока. - Залишайся з
нами, Таню!
- Дуже вам вдячна, - сказала Таня. - Я подумаю. I, коли не буде iншого
виходу, я...
Зненацька все навколо затремтiло i щезло. Перед Танею стояв Аристарх.
- Випий оце, - сказав вiн i простягнув дiвчинцi кухля. - Випий - i все
забудеш. А тепер пiшли. На тебе чекають.
Так що невiдомо, чим би це все закiнчилося для Танi, коли б їй на
допомогу не прийшли Василь iз Степаном.
Але Таня про це нiчого вже не пам'ятала. Тому вона повторила:
- Так, я спала.
- I нi з ким не воювала? - запитав Василь i знову засунув руку в
торбинку з черешнями. - А може, ти втiкала вiд когось?
- Нi, - сказала Таня. - Я не воювала i не втiкала.
- Ну i ну, - розчаровано промовив Василь. - Чуєш, Стьопо, чим вона там
займалася? Вона спала. Та я б на її мiсцi помер з нудьги!
Коли по совiстi, Степан теж не дуже повiрив її словам. Проте нi про що
не розпитував. Лише час вiд часу уважно поглядав на дiвчинку. Щось загадкове
появилося в її обличчi. Зрештою, це можна було якось пояснити: два днi,
проведенi у баби-яги, мабуть, безслiдно не проходять.