"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу авторабiйся, я добра чарiвниця. Допомагаю подорожнiм, вiщую долю.
- А я не даю їй сумувати, - втрутилася сорока. - Я весела, зi мною не знудишся. Жiнка кивнула головою i замислилася. - Звичайно, нi-нi, та й згадаєш тих, вiд кого подалася в цю самотину, - продовжувала вона. - От поглянь-но сюди... - Жiнка пiдвела Таню до великої фотокартки, на якiй було зображено групу хлопчикiв та дiвчаток. В нижньому кутку стояв напис: "Третiй клас Староiванiвської семирiчної школи". Бачиш цю дiвчинку в останньому ряду? То я. Таня довго розглядала фотокартку. Дiвчинка була негарною з обличчя, мала свiтлi бровенята i зляканi, ображенi очi. - А хто отой хлопчик, котрий, здається, вам щось говорить? - запитала вона. - Це Петько Чередник, - вiдповiла жiнка i сумовито посмiхнулася. - Вiн, либонь, був чи не слабкiший вiд мене. Проте тут штовхнув так, що я трохи не вилетiла за кадр. Не хотiв, бач, Петько Чередник, аби я навiть на фотокартцi стояла поруч з ним... - Жiнка тихо зiтхнула. - А вже про те, щоб стояти поруч з тими, хто в першому ряду - про це я навiть не мрiяла. - Я теж стою на фотокартцi в останньому ряду, - призналася Таня. - I теж у третьому класi. Чарiвниця лагiдно обняла Таню за плечi. - Отаким було моє дитинство, - сказала вона. - Нi, я зовсiм не ображаюся на Петька Чередника чи будь-кого iншого. Але й збиткувань над собою теж стерпiти не могла... - Вона знову взялася за шитво. - I не думай, будь ласка, що тут нудно. Я багато чого вмiю, розбираюся в лiкарських нудьгувати не доводиться. I все ж з грудей доброї чарiвницi вирвалося зiтхання. - Так що самотнiсть - не така вже й погана рiч. Особливо коли поруч з тобою маленький товариш - песик, вивiрка чи оленятко... - Сорока набагато краща, - авторитетно виголосила сорока. - Залишайся з нами, Таню! - Дуже вам вдячна, - сказала Таня. - Я подумаю. I, коли не буде iншого виходу, я... Зненацька все навколо затремтiло i щезло. Перед Танею стояв Аристарх. - Випий оце, - сказав вiн i простягнув дiвчинцi кухля. - Випий - i все забудеш. А тепер пiшли. На тебе чекають. Так що невiдомо, чим би це все закiнчилося для Танi, коли б їй на допомогу не прийшли Василь iз Степаном. Але Таня про це нiчого вже не пам'ятала. Тому вона повторила: - Так, я спала. - I нi з ким не воювала? - запитав Василь i знову засунув руку в торбинку з черешнями. - А може, ти втiкала вiд когось? - Нi, - сказала Таня. - Я не воювала i не втiкала. - Ну i ну, - розчаровано промовив Василь. - Чуєш, Стьопо, чим вона там займалася? Вона спала. Та я б на її мiсцi помер з нудьги! Коли по совiстi, Степан теж не дуже повiрив її словам. Проте нi про що не розпитував. Лише час вiд часу уважно поглядав на дiвчинку. Щось загадкове появилося в її обличчi. Зрештою, це можна було якось пояснити: два днi, проведенi у баби-яги, мабуть, безслiдно не проходять. |
|
|