"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу авторапросто учениця, а учениця добровiльна, розумiєш?
- Розумiю... - Це добре, що розумiєш. Тодi я познайомлю тебе iз своїми друзями. Ти побачиш, як вони живуть, що роблять. I коли хтось iз них тобi сподобається - ти менi скажеш, i я допоможу тобi стати такою ж. Та коли i на цей раз вiдмовишся - тодi, на жаль, доведеться тебе вiдправити на Лису гору. А там навiть страшно подумати, що з тобою можуть зробити. Тож думай, Таню, добре думай! Ядвiга Олiзарiвна розтерла снопик якогось зiлля i дала дiвчинцi понюхати його. У Танi закружляло в головi. А коли кружляння припинилося, дiвчинка побачила себе в незнайомiй лiсовiй гущавинi. Все навколо неї було нiби пронизано зненавистю i жахом. Навiть дерева - i тi, здавалося, не скрипiли пiд вiтром, а скреготали вiд злостi. Здалеку долiтали якiсь вигуки. Вони все наближалися, i незабаром Таня почала розбирати окремi слова. - Ми злi чарiвницi! - чулося їй. - Ми невблаганнi вiдьмачки! Тремти, хто колись збиткувався над нами! Бережись, хто був нашим другом i зрадив нас! О, ми вмiємо помститися так, що у них кров захолоне в жилах!.. Ще мить - i голоси запурхали навколо дiвчинки, мов метелики навколо лампи. - Дiвчинко, iди до нас! - кликали вони Таню. - У нас не занудьгуєш. Хочеш, ми оберемо тебе своєю королевою? I будеш ти найвродливiшою i найнещаднiшою королевою на свiтi! I лихо тим, хто знущався над тобою! Назви їхнi iмена, дiвчинко! - Нi! - вигукнула Таня. - Нiколи! Посеред галявини стояв невеликий будиночок на довгiй журавлинiй нозi. Деякий час будиночок похитувався, нiби хотiв зберегти рiвновагу. Нарештi повернувся до Танi вiкнами. Тихо заскрипiли дверi. - Будь ласка, дiвчинко, - почувся привiтний голос. - Заходь, ми давно чекаємо на тебе. В невеличкiй свiтлицi сидiла худорлява жiнка з шитвом у руках. Вона посмiхнулася маленькiй гостi i показала на ослiн поруч з собою. По кiмнатi жваво пурхала сорока. Вона мигцем зклюнула щось iз столу, полiтала навколо хазяйки i всiлася Танi на плече. - А ось i наша Таня! - радо заскрекотiла вона. - А ось i я з нею! Вона, звiсно, залишиться у нас. Самотнiсть - це чудово! Особливо коли е такий товариш, як я. Жiнка перекусила нитку, лагiдно поглянула на птаху. - Хвалько ти, - сказала вона. - А й справдi, дiвчинко, залишайся з нами. Тут тобi буде добре i спокiйно. Таня озирнулася. В кiмнатi було чисто i затишно. На стiнах висiли фотокартки та вирiзки з старих кольорових журналiв. На пiдлозi лежали домотканi дорiжки. По кутках висiли снопики дикого маку, м'яти, деревiю... За єдиним вiкном шумiв незайманий лiс. - Не знаю... - нерiшуче промовила Таня. Чомусь ця жiнка їй подобалася. - А ви хто? Жiнка пiдняла на Таню уважнi, трохи сумовитi очi. - Я така ж чарiвниця, як i Ядвiга Олiзарiвна, - сказала вона. - Але не |
|
|