"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

просто учениця, а учениця добровiльна, розумiєш?
- Розумiю...
- Це добре, що розумiєш. Тодi я познайомлю тебе iз своїми друзями. Ти
побачиш, як вони живуть, що роблять. I коли хтось iз них тобi сподобається -
ти менi скажеш, i я допоможу тобi стати такою ж. Та коли i на цей раз
вiдмовишся - тодi, на жаль, доведеться тебе вiдправити на Лису гору. А там
навiть страшно подумати, що з тобою можуть зробити. Тож думай, Таню, добре
думай!
Ядвiга Олiзарiвна розтерла снопик якогось зiлля i дала дiвчинцi
понюхати його.
У Танi закружляло в головi. А коли кружляння припинилося, дiвчинка
побачила себе в незнайомiй лiсовiй гущавинi. Все навколо неї було нiби
пронизано зненавистю i жахом. Навiть дерева - i тi, здавалося, не скрипiли
пiд вiтром, а скреготали вiд злостi. Здалеку долiтали якiсь вигуки. Вони все
наближалися, i незабаром Таня почала розбирати окремi слова.
- Ми злi чарiвницi! - чулося їй. - Ми невблаганнi вiдьмачки! Тремти,
хто колись збиткувався над нами! Бережись, хто був нашим другом i зрадив
нас! О, ми вмiємо помститися так, що у них кров захолоне в жилах!..
Ще мить - i голоси запурхали навколо дiвчинки, мов метелики навколо
лампи.
- Дiвчинко, iди до нас! - кликали вони Таню. - У нас не занудьгуєш.
Хочеш, ми оберемо тебе своєю королевою? I будеш ти найвродливiшою i
найнещаднiшою королевою на свiтi! I лихо тим, хто знущався над тобою! Назви
їхнi iмена, дiвчинко!
- Нi! - вигукнула Таня. - Нiколи!
В ту ж мить голоси щезли. А Таня вже побачила себе на лiсовiй галявинi.
Посеред галявини стояв невеликий будиночок на довгiй журавлинiй нозi. Деякий
час будиночок похитувався, нiби хотiв зберегти рiвновагу. Нарештi повернувся
до Танi вiкнами. Тихо заскрипiли дверi.
- Будь ласка, дiвчинко, - почувся привiтний голос. - Заходь, ми давно
чекаємо на тебе.
В невеличкiй свiтлицi сидiла худорлява жiнка з шитвом у руках. Вона
посмiхнулася маленькiй гостi i показала на ослiн поруч з собою.
По кiмнатi жваво пурхала сорока. Вона мигцем зклюнула щось iз столу,
полiтала навколо хазяйки i всiлася Танi на плече.
- А ось i наша Таня! - радо заскрекотiла вона. - А ось i я з нею! Вона,
звiсно, залишиться у нас. Самотнiсть - це чудово! Особливо коли е такий
товариш, як я.
Жiнка перекусила нитку, лагiдно поглянула на птаху.
- Хвалько ти, - сказала вона. - А й справдi, дiвчинко, залишайся з
нами. Тут тобi буде добре i спокiйно.
Таня озирнулася.
В кiмнатi було чисто i затишно. На стiнах висiли фотокартки та вирiзки
з старих кольорових журналiв. На пiдлозi лежали домотканi дорiжки. По кутках
висiли снопики дикого маку, м'яти, деревiю... За єдиним вiкном шумiв
незайманий лiс.
- Не знаю... - нерiшуче промовила Таня. Чомусь ця жiнка їй
подобалася. - А ви хто?
Жiнка пiдняла на Таню уважнi, трохи сумовитi очi.
- Я така ж чарiвниця, як i Ядвiга Олiзарiвна, - сказала вона. - Але не