"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора Ядвiзi Олiзарiвнi перехопило подих.
- Вони про все знають, - прошепотiла вона i повернулася до Аристарха. - Це ти все, ти! - Нi з мiсця! - повторив Василь. Степан тим часом скочив до СТУПи i простягнув одного шолома товаришевi. - Одягай, - сказав вiн. - Знаєш, я хотiв когось iз дорослих покликати на допомогу. А потiм вирiшив, що не треба. Бо вона може замаскувати СТУПу - i шукай тодi тебе. - Правильно зробив, що не запросив, - схвалив Василь. - Самi справимося. Я, Стьопо, ось що придумав. Ти береш Таньку на плечi i бiжиш з нею до села. А я вас прикриватиму. Зрозумiв? Ну, один, два... три! Ядвiга Олiзарiвна не встигла i оком змигнути, як Степан пiдхопив Таню i кинувся з нею до яру. За ними з палицею напоготовi бiг Василь. Цей шлях запам'ятається хлопцям надовго. Ядвiга Олiзарiвна, прийшовши до тями, щось вигукнула - i навколо них пiднялася страшенна буря. Одразу ж потемнiшало. Неймовiрне ревисько розривало вуха. Час вiд часу звiдкiлясь долiтали прокльони баби-яги та пронизливе вищання Аристарха. Пiщинки нещадно шмагали по обличчю, пружнi, злi вихори, здавалося, от-от зiрвуть з хлопцiв шоломи. - Тримайся, Стьопо! - кричав Василь. - Вiн на всi боки розмахував своєю палицею, i вiд того прокльони Ядвiги Олiзарiвни ставали голоснiшими. - Тримайся! Я їм зараз... Зненацька Степан вiдчув пiд ногами порожнечу i разом з Танею кудись покотився. В ту ж мить ревисько припинилося. закотився в заростi жаливи. - Здається, вирвалися, - сказав вiн i жваво скочив на ноги. - Танько, прокидайся! Чуєш - ми вирвалися! Коли хлопцi, пiдтримуючи все ще сонну Таню, дiсталися нагору i озирнулися, - бiля копички вже нiкого не було. Лише на тому мiсцi, де стояла СТУПа, клубочився легкий туман... ЩО БУЛО З ТАНЕЮ Вони тiльки-но викупалися i тепер грiлися пiд сонцем. Було спечно й задушливо. В застиглому повiтрi без упину гудiли бджоли та джмелi. Високо в небi кружляв орел. Час вiд часу з кущiв долiтав тихий шурхiт - чи то пробiгало маленьке звiрятко, чи пурхала невидима пташка. Василь перевернувся на спину i знiчев'я засунув руку до торбинки з черешнями. - Значить, з тобою нiчого такого не трапилося? - запитав вiн Таню i вистрелив кiсточкою в кущi. - Нiчогiсiнько, - вiдповiла Таня. - Я спала. Це було правдою. Але не зовсiм... Коли за Степаном зачинилися дверi, Ядвiга Олiзарiвна вiдставила рогач i сказала: - А тепер поговоримо серйозно. Отже, менi потрiбна учениця. Але не |
|
|