"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

Ядвiзi Олiзарiвнi перехопило подих.
- Вони про все знають, - прошепотiла вона i повернулася до Аристарха. -
Це ти все, ти!
- Нi з мiсця! - повторив Василь.
Степан тим часом скочив до СТУПи i простягнув одного шолома товаришевi.
- Одягай, - сказав вiн. - Знаєш, я хотiв когось iз дорослих покликати
на допомогу. А потiм вирiшив, що не треба. Бо вона може замаскувати СТУПу -
i шукай тодi тебе.
- Правильно зробив, що не запросив, - схвалив Василь. - Самi
справимося. Я, Стьопо, ось що придумав. Ти береш Таньку на плечi i бiжиш з
нею до села. А я вас прикриватиму. Зрозумiв? Ну, один, два... три!
Ядвiга Олiзарiвна не встигла i оком змигнути, як Степан пiдхопив Таню i
кинувся з нею до яру. За ними з палицею напоготовi бiг Василь.
Цей шлях запам'ятається хлопцям надовго. Ядвiга Олiзарiвна, прийшовши
до тями, щось вигукнула - i навколо них пiднялася страшенна буря. Одразу ж
потемнiшало. Неймовiрне ревисько розривало вуха. Час вiд часу звiдкiлясь
долiтали прокльони баби-яги та пронизливе вищання Аристарха. Пiщинки нещадно
шмагали по обличчю, пружнi, злi вихори, здавалося, от-от зiрвуть з хлопцiв
шоломи.
- Тримайся, Стьопо! - кричав Василь. - Вiн на всi боки розмахував своєю
палицею, i вiд того прокльони Ядвiги Олiзарiвни ставали голоснiшими. -
Тримайся! Я їм зараз...
Зненацька Степан вiдчув пiд ногами порожнечу i разом з Танею кудись
покотився.
В ту ж мить ревисько припинилося.
Вони сидiли на днi яру. Першим отямився Василь. Мабуть, тому, що
закотився в заростi жаливи.
- Здається, вирвалися, - сказав вiн i жваво скочив на ноги. - Танько,
прокидайся! Чуєш - ми вирвалися!
Коли хлопцi, пiдтримуючи все ще сонну Таню, дiсталися нагору i
озирнулися, - бiля копички вже нiкого не було. Лише на тому мiсцi, де стояла
СТУПа, клубочився легкий туман...


ЩО БУЛО З ТАНЕЮ

Вони тiльки-но викупалися i тепер грiлися пiд сонцем.
Було спечно й задушливо. В застиглому повiтрi без упину гудiли бджоли
та джмелi. Високо в небi кружляв орел. Час вiд часу з кущiв долiтав тихий
шурхiт - чи то пробiгало маленьке звiрятко, чи пурхала невидима пташка.
Василь перевернувся на спину i знiчев'я засунув руку до торбинки з
черешнями.
- Значить, з тобою нiчого такого не трапилося? - запитав вiн Таню i
вистрелив кiсточкою в кущi.
- Нiчогiсiнько, - вiдповiла Таня. - Я спала.
Це було правдою. Але не зовсiм...

Коли за Степаном зачинилися дверi, Ядвiга Олiзарiвна вiдставила рогач i
сказала:
- А тепер поговоримо серйозно. Отже, менi потрiбна учениця. Але не