"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

ВТЕЧА

Тримаючи Аристарха на вiдстанi, аби той не вчепився в нього, Степан
притиснувся плечем до прохолодної вологої стiни. Василь спритно, немов
вивiрка по дереву чи моряк вiтрильного судна по щоглi, ковзнув по ньому
нагору i вчепився в край отвору. Потiм пiдтягнувся на руках i через якусь
хвилину вже стояв на землi.
- Морський порядок, - озирнувшись довкола, задоволено зауважив вiн. -
Хата стоїть боком до нас. Так що нiхто нiчого не побачить.
Вiн опустив драбину i допомiг товаришевi вибратися з пiдземелля.
- Так про яку копицю ти казав? - запитав вiн Аристарха, котрий, як i
ранiше, покiрно погойдувався в Степановiй руцi.
- Ну як же ти її не бачиш? - вiдказав той. - Онде, трохи лiворуч вiд
тих кущiв.
Василь придивився i пирхнув.
- Та хiба то копиця? Так, пучок сiна. I то невеличкий.
- Нехай буде пучок, - згодився Аристарх. - А трохи вбiк находиться
СТУПа. Вона теж сiном притрушена. На випадок дощу чи спеки.
Василь уважно дивився в той бiк. Вiн навiть долоню приклав до очей.
- Нiчого не бачу, - врештi сказав вiн. - Копичка нiбито i є, а от СТУПи
не видно.
- Та кажу ж тобi, що вона зачарована, - вiдгукнувся кiт. - Хазяйка
вiдвела вiд неї людськi очi.
- А ти змiг би її розчаклувати? - запитав Степан.
Аристарх засопiв носом.
- Багато ви вiд мене хочете, - незадоволено сказав вiн. - Це могли б
зробити i ви самi. Варто лише доторкнутися до неї - i всi чари зiйдуть...
Ну, довго я ще буду висiти?
- Зачекай, - сказав Степан. - Спочатку ми повиннi переконатися в тому,
що ти кажеш правду.
Потайки, ховаючись за кущами на той випадок, коли бабi-язi заманеться
вийти на ганок, вони стали пробиратися до копички. Несподiвано Аристарх
приловчився i всiма чотирма лапами вчепився в стовбур невисокого берестка.
- Гвалт! - зарепетував вiн на всю свою котячу горлянку. - Караул!
Рятуйте мене!
Степан смикнув Аристарха раз, смикнув вдруге. Проте кiт нiбито прирiс
до стовбура.
- Пробi! Рiжуть! - репетував вiн. - Шкiру з живого знiмають!
- Кидай його! - вигукнув Василь. - Тiкаймо, поки вона не вискочила!
I хлопцi припустили так, як, напевно, ще нiколи не бiгали в життi. За
їхньою спиною лунало котяче нявкання i вереск розлюченого Аристарха. Через
хвилину до них приєдналися вигуки i прокльони баби-яги.
- Онде вони! - кричав кiт. - Хапай їх! Бачиш - вони до копички бiжать!
Озирнувшись, Степан побачив, як Аристарх кульгає за ними на трьох
лапах, а баба-яга витягує з будинку мiтлу з довгим лискучим держаком.
- Навiщо їй мiтла? - задихаючись, запитав вiн у Василя, котрий бiг
трохи попереду. Звiдкiлясь в його руках взялася замашна палиця.
- Яка мiтла? - не зрозумiв Василь. Вiн теж озирнувся, i на його обличчi