"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

Степановi здалося, нiби вiн сидить в цiй безпросвiтнiй темрявi цiлу
вiчнiсть. Затим вiн почав розрiзняти далекi, приглушенi голоси. А ще через
хвилю вiн мiг навiть визначити, кому вони належали. Оцей голос, що скидався
на нявкання, без сумнiву, був голосом Аристарха. Цей, хриплий, мов каркання
ворони, належав Ядвiзi Олiзарiвнi. А ось цей третiй голос - невже...
Зненацька до нього долинув звук метушнi, штовханина, чиєсь роздратоване
буркотiння. Затим повiтря розiтнув пронизливий вереск Аристарха. I знову все
затихло.
Степан зацiпенiв. Йому нестримно хотiлося хоча б одним оком поглянути,
що там, нагорi, дiється.
Через якийсь час почулися кроки i збудженi вигуки. Вони все
наближувалися, незабаром Степан мiг розрiзняти вже окремi слова.
- Тобi ще мало, еге ж? - допитувався на диво знайомий голос, i Степан
мiг поклястися, що знає, кому вiн належить. - Теж менi герої - два на
одного. Вiдпусти, кажу, а то гiрше буде!
- Ми ще побачимо... ой!.. кому гiрше буде, - вiдказав Аристарх. -
Радiй, що сьогоднi я... ой!.. добрий, а то так легко не вiдбувся б.
- Зачини його i заходь до хати, - почувся вiддалений голос баби-яги. -
А я поки що приготую примочку.
Ляда вiдчинилася, i на дно льоху опустилася драбина. По нiй неохоче
зiйшов Василь. Потiм в отворi з'явилася розкошлана голова Аристарха.
- Туди тобi й дорога! - сердито мурмотiв вiн, облизуючи передню лiву
лапу. - От i сиди тут до скону!
Здоровою лапою Аристарх висмикнув драбину нагору i грюкнув лядою. В
льосi стало ще темнiше, нiж до того.
- Де ти, Стьопо? - запитав Василь. - Нiчого не бачу.
- Я тут, - озвався Степан. - Iди сюди.
Звiсно, погано, що його товариш теж потрапив у пастку. Проте, з iншого
боку, i непогано. Удвох завжди можна щось та придумати.
Вони розшукали один одного в темрявi i вмостилися на оберемок соломи.
- Привiт, - сказав Василь таким голосом, начебто нiчого й не сталося. -
Слухай-но, а чого цей котяра раптом зарепетував людським голосом? Невже
тому, що я його так оперезав ломакою?
- Ти справдi потягнув його? - зрадiло поцiкавився Степан.
- Ще й як, - пiдтвердив Василь. - Ось помацай.
Степан намацав якийсь цурпалок.
- То палиця розкололася надвоє, - пояснив Василь. - Знатиме, як
кидатися на людей... Тепер ти розказуй.
Коли Степан розповiв про все, Василь скрипнув зубами.
- У-у, звiрi! Я ж їх за це... я їх сам до печi вкину!
- I я теж знаєш як їх ненавиджу? - сказав Степан. - Та однiєю силою тут
не обiйтися. Треба щось iнше придумати. Якусь хитрiсть, чи що.
- А ти вмiєш хитрувати? - поцiкавився Василь.
- Не знаю, - змушений був визнати Степан. - Мабуть, не дуже.
- Я теж не вмiю, - признався i Василь. - Але ж не сидiти нам тут, доки
нас в пiч не кинуть! Нi, треба щось робити.
- Нам би їхню СТУПу розшукати, - сказав Степан, пригадавши слова
Шурхотуна.
- Що-що?