"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

занявчав. А Степан злякано озирнувся в його бiк, пiдстрибнув, мовби його
щось вжалило, i на мить випав з поля зору.
Василь повiв бiноклем слiдом за товаришем. I завмер, зачудовано
пiднявши брови.
Танi бiля Степана вже не було. Замiсть неї стояла бабуся - збирачка
лiкарських рослин. Та сама, що з котом Аристархом поселилася в самiтному
будиночку.
"А Танька куди подiлася? - подумав Василь. - Дивина!"
Вiн почав водити бiноклем на всi боки, однак дiвчинки так i не побачив.
Мабуть, шаснула до яру чи заховалася в кущах. Але з якого дива?
I тут Василь побачив, що Аристарх штовхнув його товариша з такою силою,
що той ледь не заорав носом землю. Але трапилася ще одна чудасiя: Степан не
образився, не полiз у бiйку, а понуро подався слiдом за старенькою.
Все це було надто пiдозрiло. Або скидалося на якусь незрозумiлу гру.
Василь зручнiше усiвся на гiлцi, обiперся об стовбур i став
спостерiгати далi.
Трiйця мiж тим пiдiйшла до самiтного будиночка. Бабуся пiдвела Степана
до льоху i владним жестом руки звелiла йому лiзти туди. I Степан слухняно
полiз!
Потому Аристарх витяг драбину з льоху i влiгся бiля ляди. Старенька
кинула йому кiлька слiв i подалася до хати.
А Танi, як i ранiше, нiде не було видно.
Василь опустив бiнокля i замислився. Дивнi речi почали творитися в
їхнiх Горобцях. Кiт, котрому нiчого не варто впоратися з важкенною драбиною.
Таня, що зникає невiдомо куди. Старенька бабуся, яка, мов у кiно, виникає на
її мiсцi... А головне - переляк на Степановому обличчi! Хто-хто, а Василь
добре знає, що його товариш не з лякливих. До того ж - навiщо тiй старiй
зачиняти його в льоху?
Миттю щез кудись невiдкритий острiв з банановими пальмами, гостинними
тубiльцями. Василь ковзнув вниз, поклав бiнокля до шафи, натомiсть прихопив
складаного ножика, щоб по дорозi вирiзати замашну палицю.
Через хвилину вiн щодуху бiг до самiтної хатини.


"ТИ МЕНI ПОЧИНАЄШ ПОДОБАТИСЯ"

Аристарх зручнiше вмостився бiля ляди i поглянув на Степана.
- Ти вже думав, що врятувався, так? - насмiшкувато запитав вiн. - Нi,
вiд нас не врятуєшся! Це неможливо. Коли, звiсно, не носити на головi
отого... ну, те, що ви, люди, натягаєте на голову, коли ганяєте по льоду
кривими палками м'яча.
- Хокейний шолом, - пiдказав Степан i ледь не пiдстрибнув з радощiв:
вiн же в нього висить в коморi! I у Василя теж є свiй шолом. Адже вони
грають за збiрну класу з хокею.
- От-от, - пiдхопив Аристарх. - Я сам ще не перевiряв, але нас вчили,
що вiд такого шолома чаклунськi накази i намови вiдлiтають, мов той горох
вiд стiни... Е-е, а чого ти зрадiв? Думаєш, коли дiзнався про це, то вже i
врятований? Хе-хе, того шолома ще дiстати треба, а як ти його дiстанеш? В
льосi вiн, як ти сам переконався, не валяється, а з льоху ти вже нiколи не
виберешся. Так що краще поговоримо про щось iнше, - додав кiт голосом, що не