"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

вирiшила протопити пiч.
Степан зупинився.
- I все? - запитав вiн. - I бiльше нiчого?
- Нiчого, - вiдказала Таня. - Коли не рахувати того, що ти дременув
додому. Я кликала тебе, кликала, а ти хоча б озирнувся!
Степана нiби жаром обсипало. Оце так новина! Виявляється, вiн ще й
боягузом став!
- Я не чув, - пробурмотiв вiн. - Менi Аристарх сказав... Слухай, а тобi
не здалося, що вiн може розмовляти людським голосом?
- А чого тут дивуватися? - вiдказала Таня, i Степан вловив в її голосi
глузливi нотки. - Кожен може розмовляти, як йому заманеться.
- Звичайно... - погодився геть спантеличений Степан. - Вiн попросив
принести йому молока i ще чогось смачного... Знаєш, жаль менi його. Хiба ж
так можна - все життя сидiти на якiйсь смердючiй бурдi!
Зненацька йому здалося, нiби при цих словах за кущами хтось задоволене
пирхнув. Степан швидко озирнувся.
- Що ти там побачив? - запитала Таня. I знову її голос став
настороженим i холодним.
- Я... там хтось ховається, - пошепки озвався вiн.
- Теж менi смiливець! Мабуть, спурхнула пташка, а ти вже й злякався, -
сказала Таня i посмiхнулася. Проте i посмiшка її не була схожою на посмiшку
колишньої Танi. I погляд в неї був не такий...
Атож, на вигляд вона була такою, як i ранiше. Проте Степан зараз ладен
був заприсягтися чим завгодно, що поруч з ним стояла не Таня. I вiд цього
йому захотiлося тiкати куди завгодно, лише б подалi вiд цiєї дивної
дiвчинки, так схожої на Таню.
- Знаєш... - розгублено почав вiн. - Я... менi негайно треба додому.
- А що ти там загубив? - почувся за його спиною голос, що невловимо
нагадував котяче нявкання.
На дорiжцi, ховаючи посмiшку в вусах, сидiв Аристарх. Щоправда, вiн теж
не дуже скидався на колишнього чаклунського кота. Помiж вухами в нього
виросла чималенька-таки гуля. Кiнчик носа був залiплений брудною ганчiркою.
- От ми з тобою i зустрiлися, - сказав Аристарх i вдарив обрубком
хвоста по дорiжцi. - Знову зустрiлися. Але чомусь я не чую радiсних вигукiв.
Степан мимоволi вчепився в руку Танi. Проте тут же випустив її - рука
була холодною, мов лiд.
- От горе, знову дитина злякалася! - зi смiхом вигукнула Таня. Проте
цього разу вона зовсiм не скидалася на Таню. Це була зовсiм iнша iстота, її
кiска розплелася сама по собi, волосся розсипалося по плечах i почало сивiти
просто на очах, численнi зморшки вкрили обличчя. Спочатку вони були ледь
помiтними, та з кожною хвилиною ставали все глибшими i рiзкiшими. Спина у
колишньої Танi трохи згорбилася, звiдкiлясь у її руках взялася замашна
герлига...
Перед Степаном стояла баба-яга.
- Так чим же тобi не сподобалася ота... як ти кажеш? - запитала вона,
примруживши колючi очi.
- Бурда, - замiсть Степана охоче вiдповiв Аристарх i знову задоволене
пирхнув.
- Тебе не спитали, - вiдрiзала баба-яга.
- Ще б пак! - промуркотiв Аристарх. - Хто е ти i хто я. А, мiж iншим,