"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора Звичайно, треба було навiдатися до Танi i обережно, аби самому не стати
посмiховиськом, розвiдати, що вона робила вчора. I коли виявиться, що нiчого особливого, - тодi, значить, всi цi жахи лише наснилися йому. Степан десь читав, що двом людям один i той же сон одночасно снитися не може. А коли з Танею трапилося те ж, що й з ним... Нi, про це краще не думати. Баба Марiя полола бiля паркану. Вiрнiше, вона бiльше опиралася на сапу, нiж полола. - Доброго вам ранку? - ввiчливо привiтався Степан. - А Таня вдома? - Доброго, доброго, - охоче згодилася баба Марiя. - А де ж їй бути, як не вдома? Зараз прибере в хатi i вийде на вулицю. Проте Таня вже вийшла на ганок. - Я все зробила, бабусю, - сказала вона. - Лишилося тiльки нарвати порiзної трави, як ти велiла. - Нарви, нарви, - згодилася баба Марiя. - А то менi всю нiч щось пекло всерединi. Та поки до тiєї трави дiстануся, то й сонце зайде. А в тебе ноги молодi, моторнi... Таня посмiхнулася, перекинула через плече солом'яну кiску i збiгла з ганку. - Що це за порiзна трава? - поцiкавився Степан, коли вони вийшли за ворота. - Звичайна сушениця, - вiдповiла Таня. - Бiля рiчки її скiльки хочеш. Пiдемо разом? Степан нерiшуче покопирсав ногою в пилюцi. Взагалi-то Степан був переконаний в тому, що це не хлоп'яче заняття, i хто сказав, що йому треба траву збирати? Цим нехай Таня займається, а вiн краще викупається зайвий раз. I головне - бiля рiчки в такий час нiкого немає, тож можна спокiйно поговорити про те, що трапилося вчора. Чи, навпаки, не трапилося. - Пiдемо, - сказав вiн. Степан iшов збоку i час вiд часу крадькома позирав на дiвчинку. Вiн i сам не знав, звiдкiля це взялося, але чомусь йому здавалося, нiби поруч з ним крокує вже не та, колишня, Таня. Щось у нiй було таке... Веснянок стало бiльше, чи що? - Ти добре пам'ятаєш, що було вчора? - запитав Степан, коли вони звернули з дороги на стежку, що вела до рiчки. - А що саме? - в свою чергу запитала Таня. Тодi подумала i сказала: - Здається, нiчого особливого не було. Вчора ми з тобою зустрiлися на цьому мiсцi. I в цей же час. А потiм... - От-от! - пiдхопив Степан. - А що було потiм - не забула? - Чого б це я забула! Нас з тобою запросила в гостi Ядвiга Олiзарiвна. - Запросила? - насмiшкувато перебив Степан. - I тiльки? Я ж своїми очима все бачив... - Що ти бачив? - швидко запитала Таня. I дивним якимсь став її голос - напруженим, холодним. - Ну... - затявся Степан, не знаючи, як йому повестися. - Сама знаєш не гiрше. Пiч i... все таке iнше. - Ну то й що? - заперечила Таня i стенула плечем так, що кiска обкрутилася навколо шиї. - В кiмнатi було вогко, i Ядвiга Олiзарiвна |
|
|