"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

Звичайно, треба було навiдатися до Танi i обережно, аби самому не стати
посмiховиськом, розвiдати, що вона робила вчора. I коли виявиться, що нiчого
особливого, - тодi, значить, всi цi жахи лише наснилися йому. Степан десь
читав, що двом людям один i той же сон одночасно снитися не може. А коли з
Танею трапилося те ж, що й з ним...
Нi, про це краще не думати.
Баба Марiя полола бiля паркану. Вiрнiше, вона бiльше опиралася на сапу,
нiж полола.
- Доброго вам ранку? - ввiчливо привiтався Степан. - А Таня вдома?
- Доброго, доброго, - охоче згодилася баба Марiя. - А де ж їй бути, як
не вдома? Зараз прибере в хатi i вийде на вулицю.
Проте Таня вже вийшла на ганок.
- Я все зробила, бабусю, - сказала вона. - Лишилося тiльки нарвати
порiзної трави, як ти велiла.
- Нарви, нарви, - згодилася баба Марiя. - А то менi всю нiч щось пекло
всерединi. Та поки до тiєї трави дiстануся, то й сонце зайде. А в тебе ноги
молодi, моторнi...
Таня посмiхнулася, перекинула через плече солом'яну кiску i збiгла з
ганку.
- Що це за порiзна трава? - поцiкавився Степан, коли вони вийшли за
ворота.
- Звичайна сушениця, - вiдповiла Таня. - Бiля рiчки її скiльки хочеш.
Пiдемо разом?
Степан нерiшуче покопирсав ногою в пилюцi.
Взагалi-то Степан був переконаний в тому, що це не хлоп'яче заняття, i
ранiше вiн би не вагаючись вiдмовився. Але сьогоднi зовсiм iнша справа. Та й
хто сказав, що йому треба траву збирати? Цим нехай Таня займається, а вiн
краще викупається зайвий раз. I головне - бiля рiчки в такий час нiкого
немає, тож можна спокiйно поговорити про те, що трапилося вчора. Чи,
навпаки, не трапилося.
- Пiдемо, - сказав вiн.
Степан iшов збоку i час вiд часу крадькома позирав на дiвчинку. Вiн i
сам не знав, звiдкiля це взялося, але чомусь йому здавалося, нiби поруч з
ним крокує вже не та, колишня, Таня. Щось у нiй було таке... Веснянок стало
бiльше, чи що?
- Ти добре пам'ятаєш, що було вчора? - запитав Степан, коли вони
звернули з дороги на стежку, що вела до рiчки.
- А що саме? - в свою чергу запитала Таня. Тодi подумала i сказала: -
Здається, нiчого особливого не було. Вчора ми з тобою зустрiлися на цьому
мiсцi. I в цей же час. А потiм...
- От-от! - пiдхопив Степан. - А що було потiм - не забула?
- Чого б це я забула! Нас з тобою запросила в гостi Ядвiга Олiзарiвна.
- Запросила? - насмiшкувато перебив Степан. - I тiльки? Я ж своїми
очима все бачив...
- Що ти бачив? - швидко запитала Таня. I дивним якимсь став її голос -
напруженим, холодним.
- Ну... - затявся Степан, не знаючи, як йому повестися. - Сама знаєш не
гiрше. Пiч i... все таке iнше.
- Ну то й що? - заперечила Таня i стенула плечем так, що кiска
обкрутилася навколо шиї. - В кiмнатi було вогко, i Ядвiга Олiзарiвна