"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Поганi твої справи, - з болем вимовив вiн. - Ти навiть не уявляєш,
якi в тебе поганi справи!
- Чому поганi?
- Тому, що ти вже не зовсiм людина.
- Я? Не людина? - вражено перепитав Степан.
- Так, Степанку, - сумно зiтхнув Шурхотун. - Вони вже почали
командувати тобою, розумiєш? Вони примушують тебе мислити i говорити так, як
їм вигiдно. А не сьогоднi-завтра ти робитимеш все, що вони тiльки накажуть.
Ой, Степанку, Степанку, як же нам тепер бути? I найстрашнiше те, що тобi вже
нiхто не допоможе. Навiть батько не допоможе. Хiба що...
I Шурхотун надовго замовк.
- Гаразд, - сказав вiн нарештi. - Так тому й бути. Я вже пожив на цьому
свiтi бiльше, нiж достатньо... Ану, дитино моя, нахилися ближче!
- Навiщо?
- Так треба. Нижче, нижче нахили голову. Ось так. I очi заплющ.
Домовик забубонiв щось незрозумiле. Тодi натис на Степановi повiки
пальчиками, провiв по скронях...
- Тепер можеш розплющити очi, - дозволив вiн. - Ну як - згадав, що з
тобою трапилося?
Степан слухняно розплющив очi, i в ту ж мить йому перехопило подих.
- Дiдусю! - вигукнув вiн i зiскочив з лiжка. - Завтра баба-яга
збирається Таню посадити до печi! Уявляєте - Таню до печi! Живу людину! Нi,
треба її негайно рятувати!
Шурхотун жалiбно захлюпав носом.
- Гай-гай, Степанку! Таня Танею, але ти й про себе подумай...
- Не хочу про себе! Зараз... зараз я розбуджу тата з мамою i розповiм,
що з нами трапилося. А вже тато щось та придумає!
Шурхотун сумно похитав головою.
- Нiчого з цього не вийде, - зауважив вiн.
- Чому це не вийде?
- Тому, що тобi нiхто не повiрить.
- Це менi не повiрять? Менi, своєму синовi?
- Тобi, кому ж iще. Ану, згадай, чи повiрили вони, коли ти побачив
Ядвiгу Олiзарiвну в бiнокль? Повiрили?
- Нi...
- Тож-бо й воно. Скажуть, що ти все вигадав... Та коли навiть i
повiрять, то навряд чи зможуть чимось допомогти. Боротися з бабою-ягою може
лише той, хто не раз i не два пив її чарiвне зiлля. А крiм тебе, Степанку,
його не пив нiхто.
- Тодi виходить, що тiльки я можу боротися з бабою-ягою, - сказав
Степан.
Шурхотун болiсно посмiхнувся.
- Виходить, що так. Але ж ти всього лише маленький, слабкий хлопчик.
Степан замислився. Вiн не вважав себе слабким. Але вже переконався, що
баба-яга набагато сильнiша. I Аристарх теж.
- I все ж я повинен з ними боротися, - сказав вiн. - Але я не знаю, як
це робити. Ти менi не допоможеш?
- Нi, - сказав Шурхотун. - Я можу лише пораду дати. Отож слухай.
Справитися з Аристархом, її помiчником, не так вже й важко. Достатньо
схопити його за зашийок i як слiд струсонути. I вiн тодi зробиться слабким i