"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора - Поганi твої справи, - з болем вимовив вiн. - Ти навiть не уявляєш,
якi в тебе поганi справи! - Чому поганi? - Тому, що ти вже не зовсiм людина. - Я? Не людина? - вражено перепитав Степан. - Так, Степанку, - сумно зiтхнув Шурхотун. - Вони вже почали командувати тобою, розумiєш? Вони примушують тебе мислити i говорити так, як їм вигiдно. А не сьогоднi-завтра ти робитимеш все, що вони тiльки накажуть. Ой, Степанку, Степанку, як же нам тепер бути? I найстрашнiше те, що тобi вже нiхто не допоможе. Навiть батько не допоможе. Хiба що... I Шурхотун надовго замовк. - Гаразд, - сказав вiн нарештi. - Так тому й бути. Я вже пожив на цьому свiтi бiльше, нiж достатньо... Ану, дитино моя, нахилися ближче! - Навiщо? - Так треба. Нижче, нижче нахили голову. Ось так. I очi заплющ. Домовик забубонiв щось незрозумiле. Тодi натис на Степановi повiки пальчиками, провiв по скронях... - Тепер можеш розплющити очi, - дозволив вiн. - Ну як - згадав, що з тобою трапилося? Степан слухняно розплющив очi, i в ту ж мить йому перехопило подих. - Дiдусю! - вигукнув вiн i зiскочив з лiжка. - Завтра баба-яга збирається Таню посадити до печi! Уявляєте - Таню до печi! Живу людину! Нi, треба її негайно рятувати! Шурхотун жалiбно захлюпав носом. - Гай-гай, Степанку! Таня Танею, але ти й про себе подумай... що з нами трапилося. А вже тато щось та придумає! Шурхотун сумно похитав головою. - Нiчого з цього не вийде, - зауважив вiн. - Чому це не вийде? - Тому, що тобi нiхто не повiрить. - Це менi не повiрять? Менi, своєму синовi? - Тобi, кому ж iще. Ану, згадай, чи повiрили вони, коли ти побачив Ядвiгу Олiзарiвну в бiнокль? Повiрили? - Нi... - Тож-бо й воно. Скажуть, що ти все вигадав... Та коли навiть i повiрять, то навряд чи зможуть чимось допомогти. Боротися з бабою-ягою може лише той, хто не раз i не два пив її чарiвне зiлля. А крiм тебе, Степанку, його не пив нiхто. - Тодi виходить, що тiльки я можу боротися з бабою-ягою, - сказав Степан. Шурхотун болiсно посмiхнувся. - Виходить, що так. Але ж ти всього лише маленький, слабкий хлопчик. Степан замислився. Вiн не вважав себе слабким. Але вже переконався, що баба-яга набагато сильнiша. I Аристарх теж. - I все ж я повинен з ними боротися, - сказав вiн. - Але я не знаю, як це робити. Ти менi не допоможеш? - Нi, - сказав Шурхотун. - Я можу лише пораду дати. Отож слухай. Справитися з Аристархом, її помiчником, не так вже й важко. Достатньо схопити його за зашийок i як слiд струсонути. I вiн тодi зробиться слабким i |
|
|