"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора Деякий час в кiмнатi панувала насторожена тиша. По тому тремтячий голос
стиха зауважив: - Ой, Степане, як ти мене налякав! Ну хiба ж так можна? В мене ледь серце не вирвалося з грудей! Степан ладен був заприсягтися, що i його серце збиралося вчинити те ж саме. Проте переляк щез так швидко, як i з'явився. Бо коли хтось переживає за тебе, - це свiдчить, що вiн не збирається зробити тобi нiчого лихого. А якщо так - то чого тодi його боятися? - Та я ж ненавмисне, - сказав Степан, не зводячи погляду з кутка, де щез дiдусь. - А ти хто? Невiдомий завовтузився за буфетом i вiдповiв: - Я Шурхотун. Чув про такого? - Нi, - визнав Степан. - Не доводилося. - Он як... - в голосi незнайомця вчувалася легка образа. - I не бачив мене? - Не бачив. - I не лаяв? Степан мимоволi посмiхнувся. - Звiсно, нi, - сказав вiн. - Як же можна лаяти того, про кого нiколи не чув? - I то правда, - по довгiй паузi згодився незнайомець. - Та можу присягнутися чим завгодно, що ти не раз лаяв мене. I навiть не десять. А все з-за отого пiдручника з арифметики. Дiйсно, з цим пiдручником час вiд часу коїлося щось дивовижне. Увечерi, наприклад, Степан покладе його до портфеля, а вранцi загляне - немає поставить його на книжкову поличку i гайне надвiр. А коли повернеться - знову немає пiдручника! Лише пiсля довгих розшукiв вiн знаходився пiд лiжком чи буфетом. - То я його тарганю, - признався Шурхотун. - Ти не дуже гнiваєшся на мене за це? Дiдусь вибрався з-пiд буфету. Затим перебiг через кiмнату i спритно, наче вивiрка, видряпався на тумбочку, котра стояла в узголiв'ї Степанового лiжка. Тодi звiсив ноги i заходився дригати ними в повiтрi. - Не сердься, - ще раз попрохав вiн. - А я i не збираюся сердитися, - вiдказав Степан. - Я лише не розумiю, навiщо вiн тобi здався? Шурхотун запрацював нiжками ще завзятiше. - Як би тобi сказати... Розумiєш, я люблю читати про всiляку дивовижну всячину. Степан здивувався. - Та що ж цiкавого може бути в пiдручнику з арифметики? - запитав вiн. - Хiба що коли вiдповiдь сходиться. Ти б краще казки брав. Отам iсторiї так iсторiї! Шурхотун зневажливо махнув рукою. - Ет! Не кажи. Вигадки вони, всi твої казки. А от в пiдручнику - найсправжнiсiнька дивовижна правда. Нi, ти лише послухай: "З пункту А до пункту Б одночасно вирушають два мандрiвники..." Цiкаво, чи не так? Бо нiкому не вiдомо, що ж це за пункти А i Б. А потiм, хiба не цiкаво поламати голову над тим, з чим саме вони вирушили? Може, з якимось важливим |
|
|