"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу авторамаслом. I молока.
- Скiльки завгодно! - вигукнув Степан. - Ет, менi б тiльки опинитися дома! А там... Аристарх знову надовго замовк. Степановi навiть здалося, нiби кiт заснув. - А що... мабуть, я змiг би тебе вiдпустити, - нарештi озвався кiт. - Тiльки, само собою зрозумiло, ненадовго. А за це ти менi повинен принести бутербродiв i молока. Степан вiдчув, як у грудях швидко-швидко забилося серце. А кiт з острахом озирнувся в бiк самiтного будиночка. - Мабуть, влетить менi вiд хазяйки, - в задумi муркнув вiн. - Та що вдiєш, якось переживу. Отже, домовились? - запитав вiн. - Я тебе вiдпускаю на годинку-другу додому, а ти менi за це принесеш молока. Неймовiрна радiсть охопила Степана. Ось воно! Та за те, аби хоч на хвилю опинитися в Горобцях, можна пообiцяти гори бутербродiв i рiчку молока! А там нехай-но хтось спробує його витягти звiдтiля! Сюди вiн, звiсно, прийде якомога швидше, та вже не сам. З батьком прийде. З дядьком Дмитром. З усiма горобцiвськими чоловiками. Отодi вже баба-яга i цей страхiтливий кiт поплатяться за все! I хоч як йому було важко, Степан зробив вигляд, нiби вiн вагається. Нарештi махнув рукою i сказав: - Гаразд. Домовилися. Аристарх опустив було драбину до льоху, проте тут же висмикнув її назад. - Е-е, нi, так не вийде! - ущипливо вищирився вiн. - Знаю я вас, людей. Вiн прожогом кинувся до самiтного будиночка i незабаром повернувся з кухлем у лапах. - Пий, - наказав вiн. - Що це? Аристарх поворушив вусами. - Не пiзнаєш? Та це ж те саме зiлля, яким хазяйка опоїла вас, коли ви прийшли сюди вперше. Називається воно забудькуватим зiллям. Вихилив кухля - iз голови вилiтає все, що може нам з хазяйкою зашкодити. Степан розгубився. Цього ще не вистачало! - Так я вже пив, - сказав вiн нарештi. - Скiльки можна? - Скiльки треба, стiльки й вип'єш, - сказав Аристарх. - Пий, кажу тобi, а то не випущу! До дна! Ось так. Тепер можеш вилазити... Нi, почекай трохи!.. Аристарх, пильно дивлячись Степановi в очi, щось швидко-швидко пробубонiв. Тодi пiдстрибнув, зробив два оберти на правiй заднiй нозi i занявкав. Пiсля всього з полегшенням зiтхнув i зауважив: - Отепер все буде в повному порядку. Тепер з тобою скрiзь буде внутрiшнiй голос. - А це ще хто такий? Писок Аристарха мимоволi розплився в задоволенiй усмiшцi. - Можеш вважати, що внутрiшнiй голос - це те, що i я сам, - сказав вiн. - Лише знаходитиметься при тобi. - А навiщо вiн менi потрiбен, той голос? - Щоб постiйно нагадувати про моє iснування. Зрозумiв? А тепер бiжи |
|
|