"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора - Степан замислився.
- Ну... багато б чого... Мабуть, для початку я випив би кухоль холодного молока. - Молока? - перепитав Аристарх i жадiбним поглядом впився в Степанове обличчя. - Я чув, що це смакота надзвичайна, але ще жодного разу не куштував. А як воно виглядить, це саме молоко? - Звичайнiсiнько, - вiдказав Степан. - Бiле i смачне. Можна пити його вiдразу ж пiсля доїння. Таке молоко називається парним. - Зрозумiло, - сказав Аристарх i облизнувся. - А ще є топлене молоко. Це коли воно вистоїться в печi i на ньому з'явиться така бура шкуринка. По Аристарховiй горлянцi пройшла судома. - А ще є просто холодне молоко, - продовжував Степан, мимоволi захоплюючись. - З льоху. То найсмачнiше молоко. Особливо в таку спеку, як зараз. - Ня-ав! - вихопилося з Аристархової пащеки. Проте Степан настiльки вже захопився розповiддю, що не помiтив цього. - Нi, я, мабуть, почав би не з молока, - продовжував вiн. - Я, мабуть, спочатку зробив би собi бутерброд. Або цiлих два. - Бутерброд? - Атож. Вiдбатував би добрячий кусень хлiба, потiм на нього намазав би отакенний шмат масла... - Масла... - мрiйно промуркотiв Аристарх. - Яке смачне слово! - Що там слово! - махнув рукою Степан. - Саме масло ще смачнiше... А на нього я поклав би ще й ковбасу... Вiн так схилився над лядою, що, здавалося, от-от звалиться до Степанових нiг. - Так ти ж ковбасу вже їв, - зауважив Степан. - Батько тобi, мабуть, з пiвкiльця вiдрiзав. Невже забув? - Нi! - вигукнув Аристарх i зковтнув слину. Обрубок його хвоста застукав по землi кулеметною чергою. - Нiчого я не забув. Аби забув, то розмовляв би з тобою iнакше... Отже, поклав ти на масло ков... - вiн знову зковтнув, - ковбасу. А що далi? - Нiчого особливого, - вiдказав Степан. - Взявся б за того бутерброда i почав би його їсти. - I все? - I все. - А другий, як його... бутерброд? - Який другий? - Ну, той самий... ти ж казав... що одразу два бутерброди... - А-а... З'їв би й другий. А потiм запив би це все молоком. - Парним? - жваво поцiкавився Аристарх. - З печi? Чи з погреба? - Найкраще з погреба, - сказав Степан. Аристарх надовго замовк. Лише його напружений погляд блукав, здавалося, невiдомо де. Час вiд часу вiн нервово здригався i облизував писок рожевим, завбiльшки з дитячу лопату, язиком. - I багато їх у вас? - нарештi вичавив вiн iз себе. - Кого? - не зрозумiв Степан. - Який же ти нездогадливий, - поморщився Аристарх. - Ну, бутербродiв з |
|
|