"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу авторазвiдсiля, поки хазяйка не вийшла з хати. I гляди менi, не скупися!
Степан вилiз iз льоху i щосили рвонув у напрямку Горобцiв. Та вже через кiлька крокiв з голови вилетiло все, про що вiн збирався розповiсти. В нiй билася лише одна-однiсiнька жалiслива думка: "Бiдолашний Аристарх! Вiн нiколи в життi ще не куштував молока! Вiн жодного разу не ласував бутербродами з маслом i ковбасою..." Аристарх провiв хлопчика поглядом до того мiсця, звiдкiля починалися густi кущi. Пiсля цього поклав важку пику на лапи i заплющив очi. Увi снi вiн час вiд часу солодко зiтхав, i щаслива котяча усмiшка свiтилася на його подряпаному, брудному писку. Не iнакше, Аристарховi снилися гори бутербродiв та рiки молока. Прокинувся кiт вiд голосу баби-яги. - То як там наш бранець? - запитала вона, сходячи з ганку. Аристарх роблено потягнувся, позiхнув i байдужим голосом вiдказав: - Бранець? А нiяк. Сидить собi та нудьгує. Вiтання тобi передає. Кiт сподiвався, що пiсля цих слiв господиня пiде далi. Проте Ядвiга Олiзарiвна попрямувала до льоху i схилилася над лядою. - Як ти там? - гукнула вона. - Не замерз? Вiдповiдi не було. Ядвiга Олiзарiвна схилилася ще нижче. Тодi вражено поглянула на Аристарха. - Слухай, так його ж тут немає! - Звичайно, немає, - вiдповiв вiрний кiт, визираючи вже з-за рогу будиночка. - I бути не може. Я його тiльки-но послав за молоком та бутербродами. - Ти його вiдпустив? Герлига, випущена вправною рукою баби-яги, iз свистом розiтнула повiтря i здiйняла пилюку в тому мiсцi, де щойно знаходився Аристарх. Проте той визирав уже з-пiд куща бузини, що рiс в протилежному кiнцi дворища. - Якою ж ти стала нестриманою, - докiрливо зауважив вiн звiдтiля. - Нерви в тебе нiкудишнiми стали. Лiкуватися треба. - Зараз ти в мене дiзнаєшся, кому треба лiкуватися! - розлючено вигукнула Ядвiга Олiзарiвна. - Ану, вилазь звiдтiля! Та Аристарх вже спiшно займав нову позицiю. - Зачекай, не гарячкуй, - замуркотiв вiн з-за живоплоту. - Ти ж навiть не дослухала мене! А я дав йому пiвтори порцiї забудькуватого зiлля! I свiй внутрiшнiй голос теж послав з ним. Вже хто-хто, а вiн не дасть йому думати про те, що нам з тобою може хоч трохи нашкодити. Ядвiга Олiзарiвна з недовiрою втупилася в те мiсце, де переховувався її завбачливий вихованець. - Ти правду кажеш? - запитала вона. Аристарх вибрався з-пiд кущiв i вдарив себе у груди так, що аж виляски пiшли: - Та ти що? Хiба ж я собi ворог? Ядвiга Олiзарiвна прикрила ляду i поглянула в бiк Горобцiв. - Взагалi ти маєш рацiю, - сказала вона. - I так з цiєю дiвчинкою багато мороки, а тут ще й вiн. Мабуть, нехай переночує в себе вдома, а там видно буде. |
|
|