"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

звiдсiля, поки хазяйка не вийшла з хати. I гляди менi, не скупися!
Степан вилiз iз льоху i щосили рвонув у напрямку Горобцiв. Та вже через
кiлька крокiв з голови вилетiло все, про що вiн збирався розповiсти. В нiй
билася лише одна-однiсiнька жалiслива думка: "Бiдолашний Аристарх! Вiн
нiколи в життi ще не куштував молока! Вiн жодного разу не ласував
бутербродами з маслом i ковбасою..."

Аристарх провiв хлопчика поглядом до того мiсця, звiдкiля починалися
густi кущi. Пiсля цього поклав важку пику на лапи i заплющив очi. Увi снi
вiн час вiд часу солодко зiтхав, i щаслива котяча усмiшка свiтилася на його
подряпаному, брудному писку.
Не iнакше, Аристарховi снилися гори бутербродiв та рiки молока.
Прокинувся кiт вiд голосу баби-яги.
- То як там наш бранець? - запитала вона, сходячи з ганку.
Аристарх роблено потягнувся, позiхнув i байдужим голосом вiдказав:
- Бранець? А нiяк. Сидить собi та нудьгує. Вiтання тобi передає.
Кiт сподiвався, що пiсля цих слiв господиня пiде далi. Проте Ядвiга
Олiзарiвна попрямувала до льоху i схилилася над лядою.
- Як ти там? - гукнула вона. - Не замерз?
Вiдповiдi не було. Ядвiга Олiзарiвна схилилася ще нижче. Тодi вражено
поглянула на Аристарха.
- Слухай, так його ж тут немає!
- Звичайно, немає, - вiдповiв вiрний кiт, визираючи вже з-за рогу
будиночка. - I бути не може. Я його тiльки-но послав за молоком та
бутербродами.
Ядвiга Олiзарiвна остовпiла.
- Ти його вiдпустив?
Герлига, випущена вправною рукою баби-яги, iз свистом розiтнула повiтря
i здiйняла пилюку в тому мiсцi, де щойно знаходився Аристарх.
Проте той визирав уже з-пiд куща бузини, що рiс в протилежному кiнцi
дворища.
- Якою ж ти стала нестриманою, - докiрливо зауважив вiн звiдтiля. -
Нерви в тебе нiкудишнiми стали. Лiкуватися треба.
- Зараз ти в мене дiзнаєшся, кому треба лiкуватися! - розлючено
вигукнула Ядвiга Олiзарiвна. - Ану, вилазь звiдтiля!
Та Аристарх вже спiшно займав нову позицiю.
- Зачекай, не гарячкуй, - замуркотiв вiн з-за живоплоту. - Ти ж навiть
не дослухала мене! А я дав йому пiвтори порцiї забудькуватого зiлля! I свiй
внутрiшнiй голос теж послав з ним. Вже хто-хто, а вiн не дасть йому думати
про те, що нам з тобою може хоч трохи нашкодити.
Ядвiга Олiзарiвна з недовiрою втупилася в те мiсце, де переховувався її
завбачливий вихованець.
- Ти правду кажеш? - запитала вона.
Аристарх вибрався з-пiд кущiв i вдарив себе у груди так, що аж виляски
пiшли:
- Та ти що? Хiба ж я собi ворог?
Ядвiга Олiзарiвна прикрила ляду i поглянула в бiк Горобцiв.
- Взагалi ти маєш рацiю, - сказала вона. - I так з цiєю дiвчинкою
багато мороки, а тут ще й вiн. Мабуть, нехай переночує в себе вдома, а там
видно буде.