"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

Проте, як вiн не старався, нiякi хитрощi в голову не приходили. До того
ж страшенно захотiлося їсти, навiть пiд ложечкою засмоктало... А час собi
iшов та йшов, сонячнi промiнцi вже давно перейшли з пiдлоги на стiну. А це
означало, що сонце почало сiдати за обрiй.
I тодi Степан сказав перше, що спало на думку:
- Слухай, Аристарху... Що б ти хотiв отримати за те, аби випустити мене
звiдсiля?
Аристарх подивився на бранця одним оком i з досадою поморщився:
- Пiдкупити хочеш? Нiчого в тебе не вийде. Спи краще.
- Еге ж, спи, - не втримався Степан. - Хiба заснеш, коли їсти хочеться?
Аристарх розплющив обидва ока i поглянув на сонце.
- Твоя правда, - згодився вiн. - I справдi, не завадило б щось
пожувати... Ти ось що: сиди тихо i не здумай вчинити якусь дурницю. Все одно
з того нiчого не вийде. А я тим часом пiду на розвiдку.
Як тiльки кiт вiдiйшов вiд ляди, Степан почав вiдчайдушне
пiдстрибувати, намагаючись вхопитися руками за край отвору. Проте все було
даремно. Тут навiть Льонько Гармаш, чемпiон школи iз стрибкiв у висоту, не
мiг би нiчого вдiяти.
Аристарх невдовзi повернувся з двома мисочками в лапах. Меншу,
перехнябившись над отвором, вiн подав Степановi, а з бiльшої взявся хлебтати
сам.
Степан теж сьорбнув з мисочки. I одразу ж сплюнув. Гидота якась. Гiрка
й терпка, що аж щелепи звело. Нi, такого вiн не їстиме, навiть коли
вмиратиме з голоду.
- Що, не подобається? - вилизуючи свою мисочку, насмiшкувато
поцiкавився Аристарх. - Нiчого не вдiєш, доведеться їсти. Iншого обiду в нас
все одно не буде.
- Сам їж, - сказав Степан, продовжуючи вiдпльовуватися.
- А що, можу й з твоєю порцiєю впоратися, - вiдказав Аристарх. -
Давай-но її сюди.
Степан з вiдразою спостерiгав, як кiт вилизує i його мисочку. Врештi не
стримався i запитав:
- Ви що ж це - лише таку гидо... таке i їсте?
- Уммгу-мм... - пiдтвердив Аристарх i облизався. - Але не завжди.
Iнколи на мою хазяйку, розумiєш, щось находить, i тодi вона починає вважати
себе вегетарiанкою. Всiлякi там вiдвари з трав, настої... Мало того, що сама
їх хлебче, так ще й мене змушує. Каже - корисно для здоров'я, їй, може, й
корисно, а от менi... - Аристарх поставив мисочку на землю i невiдомо кому
пожалiвся: - А що я можу зробити один? Нiчогiсiнько. Мене ж будь-яка птаха
за верству розгледить. А вночi вже не до полювання. Доводиться разом з
хазяйкою займатися всiлякими чаклунськими справами...


ПIДКУП

- Отаке-то життя, - докiнчив Аристарх, задумливо втупившись у сонячну
пляму, що повiльно сповзала по стiнi льоху. - У вас, людей, кажуть, в цьому
вiдношеннi зовсiм iнакше. Правда?
- Правда, - згодився Степан.
- От ти, наприклад, що б з'їв у першу чергу?