"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

Дiвчинка дихала так уривчасто i часто, нiби їй не вистачало повiтря.
Сергiйко повiльно сповз з дерева i знову опустився на лавку.
Ось воно що. Виявляється, Олi зле. Дуже, дуже зле...
Вiд клубу до спалень долинав бадьорий смiх i музика. Весело
переморгувалися над головою першi зiрки. Десь далеко, начебто в iншiй
країнi, пролунав життєрадiсний голос електрички... А поруч, всього за кiлька
крокiв, мучиться найкраща дiвчинка в свiтi. I як їй допомогти - невiдомо.
- Будь ласка, трохи посунься, - зненацька почувся над Сергiйком чийсь
втомлений голос. Поруч сiв санаторний лiкар Микола Володимирович. Кiлька
хвилин вiн мовчки дивився на мiсяць, що повiльно пiднiмався над лiсом, на
вiкна санаторiю, за якими вже загоралися вогники. Врештi перевiв погляд на
Сергiйка i запитав:
- Ти давно знаєш Олю?
- Нi, - чесно визнав Сергiйко. - А що з нею?
- От про це я з тобою i хотiв би поговорити. Давай-но разом їй
допомагати. Я, здається, дещо вже придумав...

В палату Сергiйко влетiв за кiлька хвилин до вiдбою.
- I де це тебе носить? - одразу ж напосiвся на товариша Вiтько
Капустiн. I тут же, не чекаючи вiдповiдi, врочисто повiдомив, що його майже
одноголосно обрали старостою драматичного гуртка. При голосуваннi утримався
лише Васько Миколаєнко, що з дванадцятої палати. Не iнакше, самому закортiло
стати старостою... А ще вони вирiшили поставити казку, яку колись написав
Олександр Сергiйович Пушкiн. Називається вона "Казка про попа i про наймита
його Балду".
- Я, мабуть, вiзьму собi роль наймита Балди, - сказав Вiтько. - А
Васько виконуватиме роль попа... - I Вiтько аж заходився вiд смiху. - Знаєш,
що робить Балда з попом наприкiнцi казки?
- Знаю, - неохоче вiдповiв Сергiйко.
- Нi, ти скажи! - настоював на своєму Вiтько.
- Ну, дає йому три щиглi.
- Та ще яких! - сказав Вiтько i знову розсмiявся. - Ох i потанцює у
мене цей Васько!.. А ти чим займався сьогоднi?
- Слухай-но, Вiтю, - повiльно почав Сергiйко. - Потрiбно врятувати одну
людину.
- Врятувати? - перепитав Вiтько. - Звичайно! А яку людину?
- Чудову людину, - пояснив Сергiйко. Подумав i твердо додав: - Найкращу
в свiтi.
Опiвночi вiн прокинувся. Кiлька хвилин полежав з розплющеними очима.
Потiм зiскочив з лiжка i пiдбiг до вiкна.
В iзоляторi все ще горiло свiтло. На фiранцi проглядала згорблена тiнь
Миколи Володимировича.
Отже, Олi не полегшало...


ШУРХIТ ЗА ВIКНОМ

Сергiйко чемно привiтався i сiв на стiлець. Потiм показав на iграшку,
яку Оля тримала в руках, i сказав:
- Вона дуже схожа на Бухтика.