"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Та це ж i є Бухтик! - здивувалася Оля.
- Дуже схожа, - повторив хлопчик. - Схожа, як двi краплини води. Хiба
що справжнiй Бухтик куди бiльший!
Очi у Олi стали круглими вiд подиву. Вона навiть пiдвелася на лiжку.
- Справжнiй? А хiба вiн iснує?
- Ще й як iснує! - вiдповiв Сергiйко. - Тiльки про нього мало хто знає.
- А ти знаєш? - запитала Оля.
- Звичайно! Ми з ним, можна сказати, друзi.
Оля знову заплющила очi. Сергiйковi навiть здалося, що вона заснула.
- Розкажи щось про нього, - нарештi тихо озвалася дiвчинка.
- Гаразд... Тiльки я почну з самого початку...

Невiдомо, що творилося в iнших мiсцях, а от над лiсовим санаторiєм дощi
йшли вже третiй день пiдряд. Вони йшли та йшли, неквапливi, одноманiтнi i
такi нуднi, що, мабуть, самi собi давно обридли.
Вiтько Капустiн десь роздобув дзеркало i тепер старанно прилаштовував
його на стiнi.
- Тобi допомогти? - запитав Сергiйко.
Книжка, яку вiн щойно принiс з бiблiотеки, виявилася такою ж скучною,
як i цей дощ за вiкном.
- Не треба, - вiдказав Вiтько. - Тут i одному нiчого робити. Зараз я
його трохи пiдрiвняю - i готово!
- Навiщо воно тобi?
- Побачиш, - загадковим голосом вiдповiв Вiтько.
Сергiйко вiдклав книжку i пiдiйшов до вiкна.
Лiсовий санаторiй був збудований зовсiм недавно. Навiть запах дерева та
фарби не вивiтрився ще як слiд. Стояв цей санаторiй у чудовому мiсцi -
неподалiк вiд тихої рiчки, в неходженiй лiсовiй гущавинi. Тут, можна
сказати, зроду-вiку не ступала ще людська нога. Якщо, звичайно, не брати до
уваги мисливцiв, грибникiв та будiвельникiв. I хто ж, як не вони,
хлопцi-новосели, повиннi першими дiзнатися, яка риба водиться в тутешнiй
рiчцi i якi звiрi блукають в навколишнiх лiсах?
Та одразу ж по приїздi погода зiпсувалася: дощ, вiтер, калюжi, - i
тепер, хочеться того чи нi, доводиться сидiти в надокучливiй кiмнатi.
Сергiйко зiтхнув так тяжко, що розбудив муху, яка до того мирно дрiмала
на шибцi.
Муха лiниво злетiла у повiтря, трохи подзижчала над Сергiйком i всiлася
йому на нiс. Напевне, спросоння їй здалося, нiби кращого мiсця для
вiдпочинку в цiй кiмнатi немає. Сергiйко зморщив нiс вiд лоскоту i здмухнув
її з носа. Проте здихатися вiд мухи було не так просто. Через якусь хвилину
вона знову задзижчала над носом.
- От же ж причепа! - обурився Сергiйко i змахнув рукою.
Муха швидко злетiла в повiтря i тут же всiлася йому на вухо. Зопалу
Сергiйко ляснув по ньому з такою силою, що аж у головi загуло.
- Ну, постривай же! - розлютився вiн.
А муха, мовби нiчого й не трапилося, вже сидiла на стриженiй потилицi
Вiтька Капустiна. Сидiла, нахаба, i спокiйнiсiнько вмивалася... Сергiйко
зiрвав з бильця рушника i наказав товаришевi:
- Вiтю, не рухайся! Я ж її зараз...
Проте Вiтько квапливо замотав головою. Бо кому ж хочеться нi за що нi